Про проекти СНД-ЄЕП

Роман Матузко, політичний оглядач


Союз незалежних держав чи московська займанщина?
Чи потрібен єдиний економічний простір


Союз незалежних держав чи московська займанщина?

Першого грудня 1991 року в Україні відбувся Всенародний референдум, який виявив незмінну волю Української нації утворити власну державу. Та вже 8 грудня 1991 року у Біловезькій Пущі керівниками Росії, України та Білоруси була утворена Співдружність Незалежних Держав.

Українців тоді запевняли, що СНД створюється з метою «цивілізованого розлучення». Нині можна констатувати, що ті, хто «двічі перечитав Лєніна», знали, що утворювали.

Марксистсько-ленінська влада «совєтов», яка продовжувала домінувати у структурі державної системи Незалежної України, засилля представників колишньої партійно-радянської номенклатури в органах державної влади Незалежної України (Крим, Харків, Донецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ тощо) ще у початкові дні Незалежности давали підстави підозрювати, що існує таємний ланцюг, за допомогою якого Москва продовжує утримувати Україну у складі своєї імперії.

Наступні роки довели, що на зламі тисячоліть на теренах колишнього СССР у формі СНД, разом з так званою Міжпарламентською Асамблеєю (МПА), був реалізований план створення певної конфедерації, яка, за своєю суттю, встановлювала ОСОБЛИВУ форму існування Російської імперії — у вигляді начебто незалежних держав під вивіскою Співдружности Незалежних Держав (СНД).

Іншими словами, у 1991 році впроваджено ту форму державного існування Совєтської Росії, з утворенням якої запізнилися з часу появи СССР. Сьогодні цей невидимий ланцюг розкрито повною мірою.

Щоб усвідомити підступність Москви, яка заради панування ігнорує прагнення і волю народів, відкидає міжнародне право, вишукуючи нові форми збереження своєї імперії, щоб зрозуміти злочинну політику влади в Україні всупереч національним інтересам, яку усунено перемогою народу у Помаранчевій революції, нам слід повернутися у 1919 та 1922 роки.


Малюнок Святослава Мізернюка

1. Утворення нової форми існування Совєтської Росії

28 листопада 1918 р. у Курську за вказівкою Москви створено так зване Врємєнноє Рабочє-Крєстьянскоє Правітєльство Украіни» (ВРКПУ). На засiданнi «уряду» того ж дня прийнято таємний документ пiд назвою «Временному Рабоче-Крестьянскому правительству Украины», чернетка якого збереглася в архівах. Цей рукописний документ виявився тим «неписаним законом», у якому занотовано порядок i принципи, згідно з якими мала будуватися дiяльнiсть ВРКПУ, підпорядкована центральному урядові у Москвi.

Документ написано дрiбним почерком i подекуди нерозбiрливо. У зв’язку з цим слова, написанi нерозбiрливо, взято у квадратнi дужки — [ ]. Деякi слова, поданi скорочено, продовженi автором у скісних дужках — //. Наводимо повний текст документа, який написано на двох аркушах (ВРКПУ — Временное Рабоче-Крестьянское Правительство Украины, ВП — Временное Правительство Украины. Текст документа подаємо без скорочень):

«В целях внесенiя порядка в сношенiя с центральными учрежденіями Р.С.Ф.С.Р., устраненія разногласій в информаціи [c] установленіем твёрдой единой политической линии, соответствующей директивам Ц.К. Р.К.П. и сохраненія в тайне того факта, что В.П. [создаётся] Ц.К. Р.К.П., В.Р.К.П.У. постановило:

1. Все [оффиц — закреслено (Р. М.)] сношенія с Ц.К. Р.К.П., С.Н.К. и [ин./ыми/] офф./ициальными/ учрежденіями от имени В.Р.К.П.У. происходят исключительно за подписью председателя Правительства.

2. [В целях сохраненія — закреслено (Р. М.)]. Сношенія эти совершаются через уполномоченного т. Сталиным т. [Куликом].

3. Никто из членов Правительства не имеет права самостоятельного сношенія с центральными учрежденіями Р.С.Ф.С.Р. помимо Вр. Пр-ва.

4. В тех случаях, когда тот или иной член Правительства не согласен с [общей лині. — закреслено (Р. М.)] общей или частной деятельностью В. Пр-ва, он обязан поставить вопрос об измененіи этой деятельности на обсужденіе В. П. и получить прежде всего вотум Правительства.

5. Оставшіеся в меньшинстве чл. Пр-ва имеют право апеллировать к центру только занеся в протокол свое особое мненіе.

6. Апеллировать к центру меньшинство имеет право [только] в письменной форме, представив апелляцію к сведенію председателя правительства.

7. Особое мненіе можно доводить [дальше] до сведенія Ц.К. Р.К.П. или Совнаркома и никоим образом нельзя (Підкреслено за текстом. — Р. М.) делать заявленія, идущими в разрез со всей деятельностью В. Пр-ва, фактическим органом С.Н.К.

8. [Не члены — закреслено (Р. М.)] Агенты В. Пр-ва, безусловно, не имеют права самостоятельного сношенія с Ц.К. Р.К.П. или С.Н.К. и могут сноситься с центральными учрежденіями только через членов В. Пр-ва в порядке ст.ст. [параграфа] 8—7 [ниженаведенным] установленіем. (Аркуш 16.)

В целях энергичнейшего содействія развивающейся рабоче-крестьянской революціи и [внесенія ясности в осн./овной/ вопрос для революционого движенія на] на (Повтор за текстом. — Р. М.) Украине, В.Р.К.П.У. постановило обратиться в Ц.К. Р.К.П. и С.Н.К. со следующим заявленіем:

1. В.Р.К.П.У. создано по постановленію Ц.К. Р.К.П., является его органом и проводит все распоряженія и приказы Ц.К. Р.К.П. безусловно;

2. В.Р.К.П.У., не будучи по существу самостоятельным, не создавало и не собирается создавать своего независимого командованія, назвав Реввоенсовет Группы Курского Направленія «Реввоенсоветом Укр./аинской/ С./оветской/ Арм./ии/», исключительно для того, чтобы можно было говорить о советской армии Украины (Підкреслено за текстом. — Р. М.), а не о наступленіи россійских войск, т.е. продолжали ту политику, которая начата была образованіем В.Р.К.П.У.

Это переименованіе отнюдь не означало и не означает измененія по существу, тем более, что личный состав [этого] Реввоенсовета определен не (Підкреслення за текстом. — Р. М.) нами, а центральными учрежденіями Р.С.Ф.С.Р. и негласно он является тем же самым Реввоенсоветом Группы Войск Курского Направления, получившим только иную вывеску для Украины (Підкреслення за текстом. — Р. М.).

3. На основаніи заявленій отдельных членов В.Р.К.П.У., не уполномоченными на то В. П., в целом, Главнокомандованіе Р.С.Ф.С.Р. <...> (Далі продовження тексту відсутнє. — Р. М.).

У другій половині грудня 1918 року російські більшовицькі війська розпочали наступ на Україну і окупували територію Лівобережної України з містами Харків, Полтава, Катеринослав, Чернігів, просуваючись до Києва. На окупованих територіях починається пограбування населення, пограбоване відсилають у Росію. Цьому сприяє політика утвореного Москвою совєтського уряду України:

«Временное рабоче-крестьянское правительство Украины обратилось к Председателю Совета Народных Комиссаров В. И. Ленину с просьбой принять маршрутный поезд с сахаром, как проявление жгучего желания «объединиться с Советской Россией в ближайшем будущем в единой и неделимой социалистической республике».

А далі теоретично обґрунтовувався подальший грабунок України:

«В заявлении по этому поводу отмечалось, что рабочие и крестьяне местностей, какие примыкают к Советской России и очищенные от гайдамаков и немцев, с великой радостью готовы отдать (!) наявное у них продовольствие для голодающего брата» (Див.: Бабій Б. М. Союз РСР і роль України в його утворенні. — К., 1972. — С. 68).

Українська Директорія направляє запити у Москву, вимагаючи пояснення, що означає цей похід совєтських військ в Україну без оголошення війни (тобто це є не що інше, як інтервенція).

Більшовицький уряд Совєтської Росії відповідає, що ніяких її частин в Україні немає.

Отже, «вывеску для Украины», яка давала можливість приховати факт «наступления российских войск», почали впроваджувати в життя.

5 лютого 1919 року російсько-большевицькі війська зайняли Київ.

Керівництво «незалежного» совєтського уряду України розпочало ліквідацію незалежности Української Народної Республіки.


13 лютого 1919 року глава цього «уряду» України — Христіан Раковський на засіданні Київського міського совєта заявив: «Декретирование украинского языка как языка государственного является реакционным, никому не нужным мероприятием».


Совєтська інтервенція в Україну:
Китайські загони Красної армії
(загальна кількість бійців сягала 300 тисяч)
на вулицях Одеси, 5 квітня 1919 р.

6–10 березня 1919 року у Харкові скликано III з’їзд совєтів України, на якому прийнято першу конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. В її основу було покладено вказівки В. Леніна та Конституцію РСФСР 1918 року. В резолюції з’їзду щодо прийняття Конституції зазначається:

«1. III Всеукраїнський з’їзд Комуністичної партії України, обговоривши питання про вироблення Конституції УСРР, визнає за необхідне прийняти загалом і в цілому Конституцію Російської Соціалістичної Федеративної Республіки, допускаючи її зміни залежно від місцевих умов».


Совєтська інтервенція в Україну:
Більшовицькі загони латиських стрільців у Харкові,
12 грудня 1919 р.

Так Україну втягували у Росію.

18–23 березня 1919 р. на VIII з’їзді РКП(б), що відбувся у Москві, визнано за доцільне закріпити особливу форму існування Совєтської Росії — як «незалежних» совєтських республік. В ухваленій з цього питання резолюції наголошувалося:

«Восьмой съезд РКП постановляет: необходимо существование единой централизованной Коммунистической партии с единым ЦК, руководящим всей работой партии во всех частях РСФСР.

<...> Центральные Комитеты украинских, латышских, литовских коммунистов пользуются правами областных комитетов партии и целиком подчинены ЦК РКП.

В настоящее время Украина, Латвия, Литва и Белоруссия существуют как ОСОБЫЕ Советские республики. Так разрешен в ДАННЫЙ МОМЕНТ вопрос о ФОРМАХ государственного существования» (Курсив мій. — Р. М.).

12 квітня 1919 року прийнято постанову про введення єдиної економічної політики України з РСФСР.

Декретом від 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦИК ухвалив постанову про необхідність «тісного» об’єднання таких галузей народного господарства України і Росії:

1) воєнної організації і воєнного командування;

2) совєтів народного господарства;

3) залізничного управління і господарства;

4) фінансів;

5) комісаріатів праці.

Так починалася анексія України Совєтською Росією.

27 січня 1920 року Всеукрревком, виконуючи постанову Всеросійського ЦИК від 1 червня 1919 року, анулював усі декрети і постанови УСРР стосовно військових органів, совєта народного господарства, продовольчої справи, пошт і телеграфів, фінансів, трудового, соціального забезпечення і замінив їх відповідними декретами та постановами Совєтської Росії.

Україна втрачала будь-які ознаки свого суверенітету. Всі важелі керівництва основними державними установами та управління економікою переходили під контроль Москви.

2. Остаточна лiквiдацiя незалежности радянської України. Утворення СРСР як завершення процесу утворення особливої форми iснування совєтської Росiї

У подальшому Україна дедалі тіснiше прив’язувалася до совєтської Росiї своїм більшовицьким «урядом», ставши її повною колонiєю, постачальником людських i природних ресурсiв.

Вершиною полiтики Москви щодо лiквiдацїї державности України, поглинення її (як i iнших нацiональних державних утворень) комунiстичною Росiєю стало створення Союзу Совєтських Соцiалiстичних Республiк.

Курс на поглинення України Совєтською Росією пiд будь-яким благочестивим приводом у полiтицi iснував, як видно з документiв, від початку більшовицького перевороту. Він простежується у тих документах, якi бiльшовики змушували приймати місцеву владу, виставляючи їх як прагнення широких мас українського населення. Так, у резолюції Iзюмської повiтової конференцїї КП(б)У Харкiвської губернії вiд 18 лютого 1920 року стосовно пропаганди, спрямованої на поглинення України Росiєю, мовилося таке:

«...необходимо... на местах (!) говорить крестьянам о необходимости братского СЛИЯНИЯ Советской Украины с Советской Россией… необходимо ПОДЧЁРКИВАТЬ, что не по принуждению, а по добровольному решению рабочих и крестьян Украина может разрешить вопрос о СЛИЯНИИ».

У тому ж світлі подавалося рішення Москви щодо утворення СССР. З проекту резолюцїї про взаємовiдносини РРФСР і незалежних республiк, запропонованої Й. Сталiним не ранiше як 11 серпня 1922 р. (Пiдкреслення мої. — Р. М.):

«1. Признать целесообразным формальное вступление независимых Советских республик: Украины, Белоруссии, Азербайджана, Грузии и Армении в состав РСФСР...

<...> 6. Настоящее решение, если оно будет одобрено ЦК РКП, не публикуется, а передаётся национальным цека как циркулярная директива для его проведения в советском порядке через ЦИКи или съезды Советов упомянутых выше республик до созыва Всероссийского Съезда Советов, на котором декларируется оно как пожелание этих республик».

У руслi цiєї директиви приймаються вiдповiднi рiшення у низових ланках партії.

Лист чiтко вказує на те, що бiльшовицьке керiвництво цiлком усвідомлювало справжній примарний стан самостiйности нацiональних утворень совєтського типу i прямо прагнуло до лiквiдації їхньої, навiть формальної, самостiйности. Зокрема, у листi Й. Сталiна В. Ленiну вiд 22 вересня 1922 року зазначалося:

«Тов. Ленин! Мы пришли к такому положению, когда существующий порядок отношений между центром и ОКРАИНАМИ... превращают в фикцию т.н. единое федеративное народное хозяйство, тормозят и парализуют всякую хозяйственную деятельность В ОБЩЕРОССИЙСКОМ масштабе.

<...> 3. ...мы ввиду интервенции вынуждены были ДЕМОНСТРИРОВАТЬ либерализм Москвы в национальном вопросе, мы успели воспитать среди коммунистов, ПОМИМО СВОЕЙ ВОЛИ, настоящих и последовательных социал-независимцев, требующих настоящей независимости во всех смыслах и расценивающих вмешательство ЦК РКП как обман и лицемерие со стороны Москвы»…

Далi в цьому листi йде важливе визнання нещирости політики керiвників комунiстичної Росії у питанні самостiйности i незалежности нацiональних (совєтських) утворень:

«4. Мы переживаем такую полосу развития, когда форма, закон, конституция не могут быть игнорированы, когда молодое поколение коммунистов на окраинах ИГРУ В НЕЗАВИСИМОСТЬ отказывается понимать КАК ИГРУ, упорно признавая СЛОВА о независимости за чистую монету и так же упорно требуя от нас проведения в жизнь буквы конституции независимых республик;

5. Если мы теперь же не постараемся приспособить форму взаимоотношений между центром и ОКРАИНАМИ к фактическим взаимоотношениям, в силу которых ОКРАИНЫ во всём основном БЕЗУСЛОВНО ДОЛЖНЫ подчиняться центру, т.е. если мы теперь же не заменим формальную (ФИКТИВНУЮ) независимость формальной же (и вместе с тем реальной) автономией, то через год будет несравненно труднее отстоять фактическое единство советских республик».


Таким чином, ставлення Москви до прав нацiональних республiк, якi в структурi нової iмперії були її «окраинами», зрозуміла — вони мають «безусловно подчиняться центру».



Ідеологія мілітаризму і світового панування. Вплив на свідомість. Такі настрої і шовіністична пропаганда панують у Росії й понині. Образно кажучи — той же російський імперіалізм, але у новій обгортці

Така суть НОВОЇ форми «государственного существования России».

Але до дня появи «СССР» керiвництво Совєтської Росії, в тому числi й В. Ленiн, не ставило пiд сумнiв форму нової імперії.

VІІ Всеукраїнський з’їзд Совєтiв, що вiдбувся у груднi 1922 року, схвалив план утворення СССР i входження до нього України. Але делегатiв-українцiв на ньому було менше половини. Окрiм цього, рiшення з’їзду неважко було передбачити, оскiльки в 1922 роцi з 55 тисяч членiв КП(б)У 54% усього складу становили росiяни, 14% — євреї i тiльки 23% — українцi.

Водночас факт перетворення Росiйської Совєтської iмперії на СССР приховати було важко, що i дало пiдстави однiй із селянських конференцiй (що проходили в Українi за наказом з Москви) прийняти резолюцiю, в якiй прямо вказувалось на факт перетворення РРФСР в СССР. Ця резолюцiя одночасно виявила експансiонiстський характер комунiстичної влади Росії, її нестримне прагнення до необмеженого розширення. В рiшеннi конференції зазначалося:

«Приветствуем РЕОРГАНИЗАЦИЮ РСФСР в Союз Социалистических Республик и выражаем уверенность, что к вышеуказанному Союзу в ближайшее время присоединятся народы Европы, а затем ВСЕГО МИРА».

30 грудня 1922 року в Москвi I з’їзд Совєтiв СССР затвердив в основному тексти Декларації про утворення СССР i Союзного договору. Остаточно, пiсля узгодження цих текстiв, Союзний Договiр i Декларація мали бути затвердженi на ІІ з’їздi Совєтiв. Так виникла особлива форма державного iснування Совєтської Росії пiд назвою «СССР». Але ще три роки на чолi утвореного СССР стояла Росiйська комунiстична партія (бiльшовикiв). Тiльки у груднi 1925 року керiвництво РКП(б) зрозумiло, що потрiбно замаскувати вiдверте панування Совєтської Росії над iншими народами, i приймає нову назву партїї — Росiйська компартiя стає «Всесоюзною...»

Невдовзі В. Ленiн, усвідомивши небезпеку «добровiльного» об’єднання окупованих народiв з колишньою «тюрьмой народов» — Росiєю — на правах автономїї, примарнiсть та недовговiчнiсть примусового об’єднання під назвою «СССР», звертається до членiв ЦК з листом, у якому ставить пiд сумнiв план «автономiзацїї».

Але бити на сполох Ленин починає в день утворення СССР. Тому вiн пише таке:

«Я, кажется, сильно виноват перед рабочими России (!) за то, что не вмешался достаточно энергично и достаточно резко в пресловутый вопрос об автономизации, официально называемый, кажется, вопросом о союзе советских социалистических республик».

Отже, звертаючись безпосередньо до «робiтникiв», через голову членiв ЦК, до робітників «Росiї», а не до народiв «Совєтських Республик», В. Ленiн формулює тезу про «пресловутый вопрос об автономизации», проект якого офiцiйно був названий «вопросом о Союзе ССР». І, що важливо, повну назву «союзу» В. Ленін пише з МАЛИХ лiтер! Ось яку повагу мало це утворення у Прєдсєдатєля Совнаркома СССР.

Зверненням прямо до «робiтникiв» В. Ленiн переклав вiдповiдальнiсть за утворення СССР з себе на весь ЦК.

31 грудня, на другий день пiсля проголошення СССР, у наступному листi В. Ленiн нову назву «союзної» імперії знову пише з малих лiтер!

Розумiючи, що вiдверта політика колонiалiзму стосовно «союзних» республiк згодом стане зрозумiла поневоленим нацiям, В. Ленiн пропонує тоншi засоби прикриття iмперської сутностi росiйського колонiального iнтернацiоналiзму, вказуючи на необхідність якнайретельніше приховати справжню суть імперії: слід приховати, — пише він, — «интернационализм со стороны угнетающей или так называемой «великой нации». Далі В. І. Ленiн настановляє: «...не следует зарекаться заранее никоим образом от того, чтобы... вернуться на следующем съезде Советов назад, т. е. оставить союз советских социалистических республик (з малих літер! — Р. М.) лишь в отношении военном и дипломатическом, а во всех других отношениях восстановить полную самостоятельность отдельных наркоматов.

Надо иметь в виду, что дробление наркоматов и несогласованность между их работой в отношении Москвы и других центров может быть ПАРАЛИЗОВАНО ДОСТАТОЧНО партийным авторитетом...» (Пiдкреслення мої. — Р. М.).

Отже, В. Ленiн закликає утворити КОНФЕДЕРАЦIЮ («оставить союз... лишь в отношении военном и дипломатическом»), а незалежнiсть або прагнення до виходу з такого «союзу», як сказано, мала бути «паралiзована» через партiю.

Таким чином, взаємовiдносини «держав» з Московським центром мали вiдбуватися по тонкому ланцюжку: глава уряду «УССР» (чи керiвництво партїї) — центральнi установи Москви.

Таку форму «самостiйности УССР» неважко було тривалий час приховувати вiд найширших мас населення i значної частини членiв своєї ж партії.

При зовнішньо привабливій формі, що сприймалась би як справжня незалежнiсть, на внутрiшнiх течiях самої партїї розпочиналась трагедiя осіб, якi щиро повiрили в iснування тієї незалежности: московське керiвництво безжально планувало «паралізувати» таких осіб «через партію». Згадаймо, Сталiн — Ленiну: «...молодое поколение коммунистов на окраинах ИГРУ В НЕЗАВИСИМОСТЬ отказывается понимать КАК ИГРУ, упорно признавая СЛОВА о независимости за чистую монету... требуя... проведения в жизнь буквы конституции независимых республик»...

Такий «успiх» ленiнської «конфедеративної» полiтики не став «досягненням» лише тому, що придушення самостiйницьких проявiв «через партiю» розпочалося значно раніше. А в Постановi ЦВК Союзу ССР вiд 13 липня 1923 року прямо вказано на повне поглинання так званих союзних республiк комунiстичною Росiєю: «Все декреты и постановления Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета и его Президиума... сохраняют свою силу, как обязательные к действию на всей территории Союза Советских Социалистических Республик».

Так була створена нова форма росiйської iмперії.

Особлива форма державного існування Росії у вигляді СНДівської конфедерації в ситуації кризи і краху дефіцитної комуністичної економіки, мала відіграти роль троянського коня для дискредитації прагнень поневолених народів до незалежности, зберегти у новій формі існування московської імперії або під назвою «СНД», або як губерній єдиної і неподільної «Российской Федерации».

Існування таємного привідного ременя від «мотора» до колеса, тобто таємних умов та засобу збереження московської імперії, розкрив колишній глава адміністрації Президента України В. Медведчук у своєму інтерв’ю, яке він дав «Комсомольській правді». Він чітко описав умови, на яких ґрунтувалися взаємини частин СССР з Москвою:

«Российско-украинские отношения всегда строились посредством личных отношений между президентами двух стран. Реализацию принятых ими решений обеспечивали администрации: администрация президента Украины, администрация президента России. Никогда вопросы не решались на уровнях министерств и ведомств: МИД — МИД, СНБО — СНБО, Минэкономики — Минэкономики. Даже правительства обеих стран были только ответственными исполнителями политики президентов. Президенты садились и договаривались. Главы их администраций реализовывали достигнутые договоренности через соответствующие структуры. Где надо — через МИД, как это было с азово-черноморской проблемой, где надо — через премьер-министров» (Комс. правда (Украина). — 2005. — 29 жовтня (Підкреслення мої. — Р. М.).

Це відповідає п. 1 таємних принципів від 28 листопада 1918 року: «Всe сношенiя с Ц.К. Р.К.П., С.Н.К. и ин. офф. учреждениями от имени В.Р.К.П.У. происходят исключительно за подписью предсeдателя Правительства».

Висновок
Імперія СССР таємно існувала до грудня 2004 року на тонкому ланцюгу «исключительно» по лінії «председателей правительства», а в останні роки — «посредством личных отношений между президентами двух стран», з усіма тими наслідками, які від цього отримала Україна.

Нині ідею Леніна про необхідність «вернуться... назад» і залишити «СССР» лише «в отношении военном и дипломатическом, а во всех других отношениях восстановить полную самостоятельность отдельных наркоматов», прагнуть реанімувати. І напрям цей, який має виглядати «как пожелание этих республик», озвучив нинішній Президент Білоруси О. Лукашенко. Він заявив, що Білорусь стоїть на позиції створення «союзної» з Росією держави, спираючись на досвід «СССР»: «Общими должны быть внешняя, оборонная политика. Все остальное — национальные приоритеты», — окреслив позицію білоруського режиму О. Лукашенко (Курсив мій. — Р.М.).

Але суть імперії від цього не змінюється.

На жаль, значна частина українців під впливом відомих ідеологічних стереотипів, які їм нав’язували за часів СССР, на виборах 1990, 1994, 1998, 2002 рр. здебільшого віддавали свої голоси представникам саме тих політичних та імперських сил, які протягом останніх 350 підневільних років і 15 років Незалежности методично знищували Україну не тільки як суб’єкт міжнародного права, а й як природний сировинний та економічний потенціал.

У виборах 2006 року перед українським народом стоїть доленосне питання: або ми СЬОГОДНІ утвердимо свою державу (на зразок Фінляндії, Норвегії чи Швеції), або зникнемо як нація.

(Правопис і мовний стиль документів збережено)

Джерело: УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО, ч. 49-51, 7 грудня -- 27 грудня 2005 року


Чи потрібен єдиний економічний простір,

або проросійський міф про можливості забезпечення поліпшення нашого життя вже сьогодні

Події останніх днів неспростовно довели — противники державности України не полишають намірів ліквідувати державність України, вони знову кинулися у свій «останній бій», аби повернути Україну до володінь Москви, не допустити зміцнення Української державности. Практика їхньої діяльности чітко виявила як мету і напрям її, так і те, що ці політичні сили не є опозицією до діяльности уряду. Вони рельєфно виявляють свою «опозицію» лише до Української державности. Ці політичні групи лобіюють інтереси іноземної держави, керівництво якої прагне відновлення імперії і повернення України до своїх володінь.

В оприлюднених програмових тезах таких регіональних груп демагогічно стверджується, що вони здатні надати підтримку «национальной экономике как основе благосостояния граждан», забезпечити «заработок, который обеспечивает достойную жизнь семьи», обіцяють налагодити відносини «со стратегическим партнером Украины — Россией», і, нарешті, формулюється основне завдання, виконання якого має стати перехідним етапом на шляху до ліквідації державности України, — «завершить работу по созданию Единого Экономического Пространства».

У цих тезах чітко вказано напрям реалізації інтересів Росії в Україні, що суперечить «Декларації про Державний суверенітет України» (затвердженій Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.). У пункті про «Самовизначення української нації» Декларації зазначено таке:

«Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення».

Чи випливає звідси, що необхідність самовизначення Української Нації полягає у «предоставлении русскому языку» статусу фактично першої і єдиної державної мови? Чи, можливо, усі 350 років перебування України під владою Росії існувала проблема «русского языка»? Чи право самовизначення Української Нації має виявляти себе лише у тому, щоб залишатися частиною «єдіной і нєдєлімой» у будь-якій формі? Чи, може, прихід в Україну російських владних функціонерів захистить інтереси українського бізнесу, економічних, політичних, національно-духовних українських інтересів?

Чи Українська Нація має прагнути своєї ліквідації? На яку свідомість така запрограмованість розрахована?

Усе це — питання риторичні.

1. З якою метою твориться ЄЕП?

Відповідь однозначна: для ліквідації державности країн, які мають формувати цей «економічний простір». Історичні паралелі з минулим щодо такого напрямку розвитку політичного процесу нам неспростовно на це вказують.

Згадаймо минулий досвід. У березні 1923 р. начебто з метою «ликвидации экономической разрухи, восстановления и развития народного хозяйства Туркестанской, Бухарской и Хорезмской республик» була скликана Перша економічна конференція Туркестану, Бухари і Хорезму. Конференція утворила ЄДИНИЙ економічний центр та здійснила примусове економічне об'єднання трьох цих "республік" у Середньоазійський Економічний Совєт (САЭС).

Так утворенням попередника Єдиного Економічного Простору з трьох "незалежних совєтських республік" (четвертий учасник цього простору — Московський центр — залишався у тіні) було започатковано процес ліквідації державности народів Хорезму і Бухари.

Невдовзі після «конференції» було скликано IV Всехорезмський з'їзд Совєтов ХНСР (17—20 жовтня 1923 р.), який 20 жовтня прийняв «історичне» рішення щодо проголошення Хорезмської Народної Совєтської Республіки «социалистическим государством» — ХНСР перетворено у Хорезмську Соціалістичну Совєтську Республіку. Здійснено «політичну реформу» — прийнято навіть нову Конституцію, яка законодавчо закріпляла «завершение народно-демократического этапа и переход к этапу социалистической революции».

Чим не приклад зміцнення державности і народовладдя?

Але ця «совєтська соціалістична» державність проіснувала недовго.

Уже через рік — 29 вересня–2 жовтня 1924 р. — скликано V Всехорезмський з'їзд Совєтов, який, «исходя из права наций на самоопределение и выражая волю народов Хорезма», прийняв рішення «надати право» народам цієї «республіки» ліквідувати власну державність. Хорезмську ССР було ліквідовано, а її територію поділили між утвореними Москвою Узбецькою і Туркменською ССР та Кара-Калпацькою автономною областю.

Те ж саме відбувається з Бухарською Народною Совєтською Республікою (БНСР), проголошеною 8 жовтня 1920 р. після інтервенції Красної Армії.

19 вересня 1924 року БНСР перетворена у Бухарську Соціалістичну Совєтську Республіку. Але вже 27 жовтня 1924 р. Бухарська ССР була ліквідована.

У листопаді 1924 р. процесом так званого «национально-государственного размежевания советских республик Средней Азии» завершилась ліквідація Хорезмської Соціалістичної Совєтської Республіки (ХССР) та Бухарської Соціалістичної Совєтської Республіки (БССР), а їх територія увійшла до складу Узбецької, Туркменської ССР і Таджицької АССР.

На цих прикладах ми бачимо, як легко Москва може ліквідувати цілі держави та так звані «союзні республіки» на окупованих нею територіях.

То з якою метою твориться ЄЕП? Відповідь може бути одна: ЄЕП має чітку і єдину мету — стати перехідним етапом у процесі ліквідації державности України та інших постсовєтських країн, як це відбувалося у минулому, та утворити нову форму існування Московської імперії.

2. Чи матиме Україна економічну вигоду від вступу до ЄЕП?

Розгляньмо соціально-економічні показники країн ЄЕП, які начебто здатні забезпечити Україні «достойную жизнь в семье». Чи має підґрунтя теза «основы благосостояния граждан»?

Почнемо з меншого: що ми знаємо про економічний стан центральноазійського регіону? Тут основна проблема — висихання Аралу, що стосується як Казахстану, так і Узбекистану. Досить поглянути на колишні і сучасні обриси Аралу (див. мапи), щоб усвідомити розміри економічних і екологічних проблем регіону. У 1960 г. площа Аралу дорівнювала 66,1 тис. кв. км. До моменту розпаду СССР (на 1990 р.) його площа зменшилася до 36,5 тис. кв. км (разом з так званим Великим морем — 33,5 тис. кв. км). До 1995 року море втратило 75% водного об'єму, а площа поверхні скоротилася більш як на 50%. Місцями море відступило на 100—150 км. Засоленість води зросла у 2,5 разу. Оголилося і перетворилося на пустелю понад 33 тис. кв. км морського дна. З оголеного дна вітрами розноситься понад 100 тис тонн соли і тонкодисперсного пилу з домішками різних хімікатів і отрут, згубно впливаючи на все живе. Сліди такого пилу відслідковуються по всій Європі та в Льодовитому океані.

Арал у 1973 р.
Арал у 1973 р.
Арал у 1987 р.
Арал у 1987 р.
Арал у 2004 р.
Арал у 2004 р.

Катастрофа Аралу тяжко відбилася на побуті населення Приаралля. Так, за середньої норми 125 літрів води в день на людину місцеве населення отримує лише 15—20 літрів. І це далеко не все. Згубний наслідок катастрофи ще й у тому, що рис, пшениця, інші злаки, які тут вирощують, мають високий рівень вмісту різних канцерогенів. Зникли відповідно рибна промисловість і риболовний флот. Населення тут страждає від злиднів, голоду, а також різних хвороб і епідемій.

Окрім цього, на острові Відродження (Возрождєнія) існує проблема бактеріологічного полігону, на якому Совєтський Союз з 1936 року до кінця 80-х років випробовував бактеріологічну зброю. На острові зберігається небезпека зараження штаммами сибірки і чуми. Вчені побоюються, що штамми сибірки і чуми поширяться з острова, який став суходолом, гризунами та птахами на нові регіони. На початку 90-х туди було звезено і закопано штамми небезпечних інфекцій з Свердловської области.

Безперечно, вирішення проблем Аралу всією своєю економічною вагою ляже і на Україну у разі її входження до ЄЕП.

3. Що ми знаємо про соціально-економічний стан “найпотужнішої” країни — Росіі?

Росія має глибоку демографічну і економічну кризу. Показовою є динаміка чисельности населення Росії за весь період правління В. Путіна. Так, з 1999 р. до 2004 року включно чисельність населення скоротилася на 3 млн 427,6 тис. осіб (див. графік).


Катастрофічно зменшується поголів'я свійських тварин у Росії. Приміром, кількість свиней за цей час скоротилася з 18,3 млн до 13.4млн, поголів'я корів - з 13,1 до 10,3млн. Тобто в абсолютних цифрах знизилось відповідно — на 4 млн 858,6 тис. і на 2мпн 891,6 тис. голів,

Цікаво, що за січень-липень 2005 р. яєць у господарствах населення вироблено: в Росії — 6080 млн штук, в Україні - 4507 млн (74,13% рівня Росії). Слід мати на увазі, що на душу населення в Росії вказаної продукції вироблено менше, ніж в Україні, оскільки чисельність населення Росії трохи більш ніж у 3 рази перевищує населення України: на кінець жовтня 2005 року в Росії - 142,9 млн і в Україні - 47,1 млн осіб (32,96% рівня Росії).

Молока вироблено в Росії 19161 тис. т, в Україні-8202 тис. (42,81% рівня Росії);

у господарствах населення: в Росії — 10 млн 479 тис. т, в Україні - 6578 тис. т (62.77% рівня Росії).

Тваринницької продукції (забій худоби та птиці у живій вазі) вироблено:

в Росії — 3527 тис. тонн, в Україні —1246 тис, тонн (35,33% рівня Росії),

у господарствах населення: в Росії — 1616 тис тонн, в Україні — 790 тис. тонн (48,89% рівня Росії).

Важливим показником для характеристики “перспектив” ЄЕП є показник злочинності. Порівняймо динаміку злочинности в Росії і в Україні.

Динаміка злочинности в Росії (1995—2005 рр.; даних за 1999 р. немає), тис. злочинів:

Рівень злочинносгі

1995

1999

2000

2001

2005

по Росії

2756,0

2952,0

2968,0

3554,7

Злочинність по Центральному Федеральному округу Росії (ЦФО), який за населенням менший від населення України на 12 мпн осіб, тис. злочинів:


1995

1999

2000

2001

2005

ЦФО, населення - 36738,1 тис

Даних немає

602,3

779,9

м. Москва

126,0

218,0

Московська обл.

82,6

116,4

м. С-Петербург

91,0

108,4

Ленінградська обл.

44,2

36,1

Динаміка злочинности в Україні (даних по областях за 2005 р. немає), тис. злочинів:

Рівень злочинності

1995

1999

2000

2001

2005

по Україні

641, 9

558,7

567,8

514,6

491,8

Рівненська

7,1

7,7

7,7

6,9

 

Ів.-Франківська

9,1

8,8

8,9

7,9

 

Київська

17,2

14,1

15,8

14,9

 

Кримська

34,4

29,5

30,2

27,4

 

Донецька

62,7

52,6

54,7

51,7

 

Луганська

50,6

40,1

39,3

36,7

 

Кому вигідно, щоб “злочинний приклад” Росії перемістився до України в ЄДИНОМУ просторі? Чи потрібен кризовий ЄЕП, де від України відірвуть не тільки маяки і газову мережу?

Отже, ЄЕПівський простір має глибоку демографічну і економічну кризу. Не кажучи вже про рівень корупції. Щоб відвернути власне населення від внутрішніх проблем. Кремлю потрібне нагнітання конфліктної ситуації. Росія приєднаннями нових територій прагне підняти власний авторитет та поліпшити соціально-економічний стан. Кримські маяки яскраво висвітлили плани Росії та носіїв її інтересів в Україні. “Тузла”, “газават”, “маяки” — це прояви великодержавної політики Росії щодо України. Ці конфлікти моделюють так звані рівноправні відносини Росії з Україною, якщо плани Кремля щодо ЄЕПу здійсняться. Навіть звичайні рівноправні міждержавні відносини з Росією кваліфікуються Кремлем як ворожі щодо Росії. Україна має рішучіше захищати свої національні інтереси і не піддаватися на оману, що в Росії-ЄЕПі на нас чекає поліпшення нашого життя “вже сьогодні”.

Джерело: Українське слово, №10-11,   8 березня - 21 березня 2005 року


Велика рідня. Зміст     Іван Багряний. Чому я не хочу вертатись до СССР     П'ята колона в Україні: загроза державності     Россия сейчас заразна, держитесь от нее подальше     Не вірю, Україно, жодній твоїй сльозі!     Про міжнаціональні взаємини в Україні     Українці і росіяни: хто кому яка рідня     Московська історико-географічна арифметика     Як Микита Хрущов урятував велику націю     Росія і Кавказ     Україна і Росія: національні ідеї та ідеали     Щит і меч українця — націоналізм     Мова і політика     Мова і суспільство. Постколоніальний вимір     Вбивство Степана Бандери     Василь Барка. Жовтий князь     Лінки



Psend kept free because of these great sponsors.a..

Other Sponsors

electrical connectors, Mangosteen Juice, real estate short sale, Jupiter FL real estate,

Furniture Markdown

Great Deals on furniture - Free Shipping!
Discount Furniture
Daybeds
Metal Beds
Platform Beds
Futons

Y-Net Wireless Internet

Denver area high speed wireless privider.
Colorado High Speed Internet, Wireless Internet Denver, VOIP Denver CO, T1 provider Denver, Denver Wireless ISP , Denver Internet Access,

Dog House Technologies

Doghouse Techonologies is located in Tampa Bay FL and offer professional web design, ecommerce development and custom application design for the internet.
Tampa Bay Web Design, E-Commerce Web Design, Tampa Bay Search Engine Marketing, Tampa Web Hosting, Florida Web Design, Custom Application Development, Search Engine Optimization,