Вибори 2010 в Україні. Підсумки та коментарі

14 лютого 2010 року Януковича Віктора Федоровича було оголошено президентом України. Відповідний протокол складено Центральною виборчою комісією о 15:50. "Українська правда"

Підсумок Президентських виборів 2010 р. в Україні

К чему было Майдан городить?

Валерия Новодворская

У соседа сдохла корова. Душа у праздника. Наша-то собственная Буренка откинула копыта еще в 2000 году. Называлась она "российская демократия", и чекистская хунта уже десять лет хлебает щи с этой убоиной. Мы-то на соседскую коровенку смотрели с завистью и любовью. Пасли, кремлевский гнус отгоняли. Мы даже не просили молока или там сметаны. Мы хотели только посмотреть и порадоваться на это чужое масло, ломая зубы о свой собственный тоталитарный хлеб.

И если бы еще эту несчастную корову зарезали российско-тамбовские волки! Было бы не так позорно. Но ведь коровка обошлась без волков, она сдохла своей смертью, добровольно. Наша оранжевая корова. Оранжевая революция. Сурков, Путин и Янукович сейчас как раз снимают с нее шкуру. По Есенину: "Жалобно, грустно и тоще в землю вонзятся рога. Снится ей белая роща и травяные луга" *.

Стоявший шесть лет назад в первых рядах Майдана Борис Немцов, кавалер ордена Святого Ярослава, придумал коварнейший план: Украина рванет вперед, российские гастарбайтеры будут класть кирпичи в Киеве и во Львове. Россия увидит воочию прелесть демократии и оранжевых революций, последует украинскому примеру, и мы все спасемся.

Гладко было на бумаге, да забыли про овраги. Буренка откинула копыта. Мы, кстати, тоже кое-что сделали для того, чтобы эти соседские копыта ходили по земле. Мне всю жизнь стыдно за Россию, но сейчас еще дополнительно стыдно за Украину. Ведь Янукович — это клеймо. Это диагноз. Это порок сердца, души, мозгов для тех избирателей, которые им не побрезговали. Неукраинских избирателей. Апатридов. "Восточников". Без рода, без племени, без семьи. Из Донецка, из Одессы, из Харькова. Их адрес — не дом и не улица, их адрес — Советский Союз. Оказывается, нет разницы между совком из Бреста, из Москвы или из Харькова. Они безошибочно голосуют за самое пошлое, самое тупое, самое безобразное, самое средневековое. Они выбирают Лукашенок, Путиных, Януковичей. И вы меня не утешайте: Янукович, мол, безобиден, а украинская демократия необратима. Я помню свободную Беларусь Шушкевича с гербом и гимном "Погоня", с бело-красно-белыми флагами, с Зеноном Позняком в качестве кандидата в президенты. Лукашенко скрутил их за четыре года. А как скрутили нас? Вы считали протори и убытки, вы помните, что мы имели десять лет назад и что имеем теперь?

Панове, почему вы не бежите на Майдан, обгоняя Ющенко и Тимошенко? Зачем тогда было в 2004 году его городить? Был у вас тот же Янукович, а за ним тот же Путин. Совет да любовь. Вы разочаровались? А в чем? В Ющенко? Разве он не тащил вас на Запад, в НАТО, в ЕС? Разве он не вернул вам вашу историю? Разве не он воздал должное Степану Бандере, ОУНу и УПА? Ах, вы хотели, чтобы он вас поил и кормил? Значит, и вы такие же: "Накормите нас и поработите"? Значит, прав был Великий Инквизитор из Достоевского? И вы выбирали, как пропащие россияне, по схеме: кусок — глоток — паек?

Вся имперская нечисть торжествует: больше нет оранжевой угрозы, это был миф, оранжевая революция закончилась януковичевским термидором. Что теперь на повестке дня? Русский язык как второй государственный, чтобы украинскому молодому государству нечем было держаться на земле, чтобы восток и юг остались русскоязычными? Двойное гражданство, аншлюс, вторая Абхазия? Президент Ющенко ошибся один раз в жизни, но президент — он как сапер. Нельзя было голосовать против всех, надо было помочь Юле.** Пока соратники ссорились,*** враги перешли через Перекоп.

Шесть лет назад в неравном бою с таможенниками молодые российские бизнесмены отстояли шесть мешков оранжевой символики: лент, шарфиков, платочков, — которые они везли российским демократам. Всю зиму мы затягивались оранжевыми шарфиками и вешали оранжевые ленточки на антенны машин. Мы раздавали ящиками апельсины на Пушке, под камерами CNN. Вы что же, нам лгали тогда? А если это была правда, почему пуст Майдан? Где "Пора"? "Пора нам не мовчати, пора настала вибирати..." Вы предали не только себя, но и нас. Вы предали мою подругу-математика, которая шесть лет назад приехала к вам в Харьков на конференцию в оранжевой кофточке, рискуя полным разрывом с российскими коллегами.

На смену сочным оранжевым январям приходят тощие, замерзшие, скудные, голубые феврали.

Виктор Ющенко сильно преувеличил, говоря, что без Степана Бандеры Янукович не смог бы стать президентом Украины. Если бы, на беду Януковича, Степан Бандера с ним встретился, он бы его пристрелил, как любого коллаборациониста.

Україна, яку ми втратили

Олексій Мазур.

Результати першого туру президентських виборів засвідчують, що українські виборці з тріском провалили іспит на громадянську відповідальність та вірність національним ідеалам. Зробили вибір, від якого ніяк не натішиться Росія, аж пищить від задоволення. Ну що ж, значить така в України доля.

Тепер ті, кому набрид Ющенко з «його», як вони кажуть, голодоморами, Мазепою, Конотопом, Батурином, Крутами, ОУН-УПА, Биківнею, Мистецьким Арсеналом, європейським вибором, НАТО, свободою слова і демократичними цінностями, можуть бути задоволеними. Найближчі роки нічого подібного від майбутнього очільника чи очільниці держави, хто б з цих двох не став президентом, і близько не почуємо. Хіба що, в найкращому випадку, - пустопорожні слова на цю тему, смислові імітації та галюцинації. Насправді ж, вони принесуть із собою зовсім інший зміст як у внутрішню, так і зовнішню політику держави, яка буде відповідати російським забаганкам, а не українським інтересам.

Досить показовими в цьому плані видаються слова російського, точніше сказати, кремлівського політтехнолога Сергія Маркова, який, прибувши в Україну цього разу на святкування поразки Ющенка, був, як завжди радо зустрітий провідними телеканалами України – він був нарозхват, переходячи зі студії до студії. Так от, російський гість в притаманній йому «люб'язній» до всього українського манері в одному з телеефірів заявив: «Нам (себто Росії та Україні) нужно развивать общее экономическое пространство, совместно осваивать новые рынки, заниматься наращиванием экономических связей, а не про ОУН-УПА говорить». Мабуть, так воно і буде.

Власники наших каналів, здається, вже привчили до того, щоб українцям було головне не те, що вони про себе чи когось скажуть, а почути, що про них інші говорять і в першу чергу наші люті брати-слов'яни – росіяни.

Слід зазначити, перед тим, як матеріалізуватися у вигляді результатів голосування виборців, ідея необхідності зміщення Ющенка з президентської посади була добре підготовлена і артикульована в інформаційному полі країни. Глядачам, слухачам, читачам вперто і цілеспрямовано нав'язували, що Ющенко не такий як треба, що він втратив відчуття реальності, позаяк більше дивиться у минуле, ніж у майбутнє та й взагалі поводиться як неадекватна людина. Про це казали глашатаї як доморощеної п'ятої колони, так і посланці з Білокам'яної, що спеціально приїжджали для цього в Україну або мовили про це у телемостах, влаштованих провідними політичними ток-шоу країни.

Отже, роль вітчизняних ЗМІ в наближенні України до прірви важко недооцінити. Кожен як міг докладався до ганебної справи. Агресивна інформаційна русифікація свідомості українця призвела до того, що в когось і справді зародилися сумніви з приводу доречності і вигоди для України перебування Віктора Андрійовича на президентській посаді.

Отже, замість «ющенківських базікань» протягом наступних 5-10-20 років матимемо можливість чути недолугі мукання Віктора Федоровича Януковича в стилі «балалайка - два струна, я хазяїн всей страна», про «Україну для людей» (це він так уточнив, що не для мавп, чи що?), поезію Анни Ахмєтової та Косово, що десь на кордоні між Чорногорією й Гондурасом; або ж переможні реляції Юлії Володимирівни про чергові вікопомні перемоги її кААліцИйної кАманди над кризою, інфляцИєю, про те, який класний чувак путін і кАмпанія і т.д. і т.п, а також… сукні, сукні, сукні.

Часто-густо буває так, що цінність чогось проявляється лише з його втратою. Чи не надто жорстокий урок отримає країна, аби дізнатися справжню ціну своєї, важко підібрати більш підходяще слово, розправи над Ющенком. Бо виглядає так, що ми дружньо і з задоволенням розтоптали його, не пропустивши навіть на підступ до другого туру. Оце так «молодці», здорово потрудилися.

Свого часу навіть Ісусу Христу судилося бути розіп'ятим. Ніхто б його, якби навіть хотів, не зміг врятувати. Це повинно було статися, позаяк таким був задум Господній. Голгофа мала відбутися… Можливо і на те, що трапилося в Україні, теж є замисел?

Це не для того, аби порівняти когось з Сином Божим. Одначе, у Віктора Андрійовича все ж таки був свій хрест, який він ніс на собі, а багато хто з нас, українців, лише потішалися з цього, вишукуючи зручного моменту, аби плюнути в нього чи пнути, щоб подивитися – встоїть чи ні.

17 січня пнули так, що тому вже не піднятися. Принаймні, найближчого часу. Тепер на арену активних дій повилазили дві диявольські сили, одна страшніша за другу.

Відтак Україна завдяки нам, українцям, занурюється в темряву національного забуття, морок денаціоналізації і демонтажу державного суверенітету. Україна впадає в затяжну кому, з якої не відомо, чи зможе коли-небудь вийти.

Розвиток подій навіяв автору матеріалу варіант майбутнього України, грізні чорні контури якого вже проступили на обрії.

Отже, хто б цих двох кандидатів не переміг - і в цьому справжня трагедія для України - її майбутнє після 2010 року мені видається наступним.

Демократичні перетворення, яким наприкінці 2004 року відкрив шлях Майдан, будуть згорнуті. Свобода слова знову стане удаваною, оскільки вона залишиться лишень для певного кола політиків - представників правлячої сили. На телевізійних каналах, як і нині, все ще залишатиметься безліч ток-шоу, але на них як в "старі добрі" кучмівські часи будуть ті ж самі обличчя й жодного представника опозиції!

Хоча, можливо, і траплятимуться винятки, та якщо й запросять когось з опозиціонерів, в студії зроблять все, аби політики з колишнього помаранчевого табору були сприйняті глядачами як невдахи, клоуни, неадекватні люди. Над цими запрошеними відверто глузуватимуть та насміхатимуться як їхні опоненти, яким зазвичай на таких програмах забезпечуватиметься чисельна перевага, так і відповідним чином підібрані хронікери, експерти, журналісти. І все це - під гучні оплески студійної аудиторії.

Докорінних змін зазнає історія України. В "найкращому" варіанті, тема ОУН-УПА зійде з телевізійних екранів, наукових видань та представницьких форумів, знову опинившись в глибокому підпіллі, в найгіршому - воїнів-упівців щосили тавруватимуть як фашистів й гітлерівських поплічників у телерадіоефірі, на освітянських зібраннях, в друкованій пресі та в наново складених підручниках з історії.

Голодомор 1932-33 років визнають за суто природне лихо і то з наслідками, значно перебільшеними "фальсифікаторами" від Ющенка. Нова інтелектуальна "еліта", що прийде на керівні посади у Міносвіти, Держкомархів та науково-дослідні інститути після зміни влади, рішуче заперечить штучний характер голоду 1932-33 рр. та його етнічну основу. Голодомор перестануть вважати навмисно зорганізованим, вживання слів "геноцид українців" опиниться під забороною.

Російській мові буде надано статус другої державної чи офіційної, що спричинить різке скорочення вживання української - фактично це рішення стане законодавчим оформленням нерівних можливостей для розвитку обох мов, воно підірве позиції української та закріпить панівний статус російської. Природно, що після цього різко зменшиться кількість українських шкіл і, натомість, значно побільшає російських. Російська мова отримає преференції в державних установах й культурних закладах, ЗМІ та інших сферах.

По країні підуть хвилі "фестивалів слов'янської культури й мистецтва", а також науково-практичних конференцій, присвячених спільній історії "братніх народів". Всі ці заходи з переважною більшістю російських учасників будуть об'єднані єдиною, сказати б, "просвітницькою", слов'янофільською тематикою.

Псевдомистецькі форуми, як от "Славянские песни", "Славянские голоса", "Мы - славяне!", "Славянское братство", "Братья-славяне", "Славянский стиль", "Славянская мозаика", "Славянская альтернатива", "Славянский мир", "Славянское единство" матимуть на меті всіляко підкреслювати спорідненість російської й української культур та нав'язувати українському суспільству їхнє сприйняття як чогось цілісного і неподільного.

На так званих науково-практичних конференціях з цілими десантами московських вчених насаджуватимуться лишень російські погляди та версії історичних подій, повністю відповідні офіційній лінії Кремля.

Це будуть такі собі антиєвроінтеграційні, антинатовські й антиамериканські дійства, на яких "славянский мир" протиставлятиметься західному - ворожому в розумінні організаторів заходів, й натомість оспівуватиметься воз'єднання братніх народів України, Росії і Білорусі задля противаги неслов'янам та "небратнім" слов'янам.

Зрадниками "слов'янської єдності" будуть проголошені болгари, чехи, словаки, словенці, поляки, македонці, хорвати - ті, чиї країни вступили до НАТО або впевнено йдуть до Альянсу. Таке практичне втілення отримає розгорнута офіційна державна пропаганда ідеї "слов'янської єдності" для України - курсу на подальше зближення з Росією, а насправді - цілковите й остаточне поглинання нею української держави .

Музей "Радянської окупації" якщо не ліквідують, то перетворять на музей "Радянської Слави". Буде розпочато кампанію з реабілітації Сталіна та виправдання сталінізму. По всій країні почнуть відновлювати пам'ятники комуністичним тиранам і більшовицьким катам, російським царям та імператрицям, політичним діячам різних історичних епох, пролетарським письменникам і знову заходяться перейменовувати вулиці на честь радянських вождів тощо.

Зрозуміло, що за таких умов на євроатлантичній інтеграції країни буде поставлено великий хрест, її відвернуть не лише від НАТО, але й Європейського Союзу. Україна фактично втратить самостійність у здійсненні зовнішньої політики, яка стане повністю залежною від Росії й підконтрольною Кремлю.

Газотранспортна система України через колосальні борги «Нафтогазу» таки буде передана Росії, що лишень зміцнить фактичну російську окупацію колись вільної демократичної країни з тотальним нав'язуванням їй російських стандартів у всьому: соціально-політичному житті, національно-культурній, історичній сферах.

Разом із втратою політичних та громадських свобод, євроатлантичного вектору розвитку країна повністю загубить і свою національну ідентичність, фактично перестане бути Україною.

Договір Януковича і Медведєва про базування флоту до 2042 року

Текст документу

У розпорядження "Української правди" потрапив текст угоди між президентами України та Росії Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим про пролонгацію базування російського Чорноморського флоту в Севастополі до 2042 року.

Цей договір було підписано в Харкові 21 квітня 2010 року.

У документі зафіксовано, що з 28 травня 2017 року плата за оренду складається зі ста мільйонів доларів на рік плюс додаткових коштів знижки за російський газ.

Угода між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України

розвиваючи відносини на основі принципу стратегічного партнерства, зафіксованого в Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року,

відповідно до статті 1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю від 24 червня 1993 року,

висловлюючи готовність до взаємного врахування інтересів обох Сторін у вирішенні питань двосторонніх відносин у різних сферах,

ґрунтуючись на чинних Базових угодах по Чорноморському флоту,

Сторони подовжують дію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року на 25 років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним продовженням на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дій не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії.

Орендна плата за перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України починаючи з 28 травня 2017 року складається з платежів Російської Федерації Україні в розмірі сто мільйонів доларів США на рік, а також з додаткових коштів, які отримуються за рахунок зниження з дати набрання чинності цією Угодою ціни в розмірі до ста доларів США від встановленої чинним контрактом між НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром", на кожну тисячу кубометрів газу, що поставляється в Україну, виходячи з пільгового погодженого обсягу поставок, передбаченого згаданим контрактом, за такою формулою: при ціні триста тридцять три долари США і вище за тисячу кубометрів газу зниження складе сто доларів США, при ціні нижче триста тридцять три долари США зниження складе 30% від такої ціни. Ці додаткові кошти підлягають обліку за підсумками кожного календарного року, протягом якого застосовується вказане зниження, зростаючим підсумком і визнається як зобов'язання України, що погашаються шляхом виконання положень статті 1 цієї Угоди

Ця Угода підлягає ратифікації та набирає чинності з дати останнього письмового повідомлення про виконання кожної зі Сторін внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання нею чинності.

Вчинено в м. Харкові 21 квітня 2010 року у двох примірниках, кожний українською та російською мовами, при цьому обидва тексти мають однакову силу.

Харківське доповнення до газового контракту Тимошенко-Путіна

Текст документу

Окрім угоди між президентами Януковичем і Медведєв 21 квітня в Харкові також були підписані доповнення до минулорічного газового контракту Тимошенко-Путіна.

Текст доповнення потрапив у розпорядження "Української правди".

Доповнення визначає обсяг поставки російського газу в 2010 році та прибирає з контракту норму про штрафні санкції в разі, якщо Україна не вибиратиме заявлені обсяги газу.

Окрім того, знижка на газ, яку Росія пообіцяла в обмін на Севастополь, буде оформлена як зменшення митних зборів на газ для України.

между Открытым акционерным обществом "Газпром"

и Национальной акционерной компанией "Нафтогаз Украины"

купли-продажи природного газа в 2009 - 2019 годах

Открытое акционерное общество "Газпром" (Российская Федерация), именуемое в дальнейшем Продавец, в лице Председателя Правления Миллера Алексея Борисовича, действующего на основании Устава, с одной стороны, и

Национальная акционерная компания "Нафтогаз Украины"

(Украина), именуемая в дальнейшем Покупатель, в лице Председателя Правления Бакулина Евгения Николаевича, действующего на основании Устава, с другой стороны, вместе именуемые - Стороны,

1. В пункте 2.2. Статьи 2 Контракта цифры и слова "33,75 млрд. куб.м в 2010 году" заменить на цифры и слова "36,5 млрд. куб.м в 2010 году".

2. Первый абзац пункта 2.2.2. Статьи 2 Контракта изложить в следующей редакции: "Стороны согласовали в 2010 году поставку Природного газа в объеме 36,5 млрд.куб.м. и следующее распределение его по кварталам:

3. Дополнить пункт 4.2. Контракта абзацами следующего содержания:

"Фактическая цена (Р_х) на Природный газ, поставляемый по настоящему Контракту, снижается на сумму уменьшения таможенных платежей, если такая корректировка предусмотрена постановлением Правительства Российской Федерации, касающимся вывозных таможенных пошлин при поставках природного газа с территории Российской Федерации в Украину.

Фактическая цена (Р_х) на Природный газ, поставляемый в объеме свыше 30 млрд. куб. м в 2010 году и 40 млрд. куб. м в год с 2011 года, не подлежит снижению.".

5. Настоящее Дополнение составлено в 2-х экземплярах на русском языке, по одному для каждой из Сторон и является неотъемлемой частью Контракта.

6. Во всем остальном, что не урегулировано настоящим Дополнением, Стороны руководствуются условиями Контракта.

7. Настоящее Дополнение вступает в силу с даты его подписания и применяется к отношениям Сторон, возникшим с 01 апреля 2010 года.

Председатель Правления Национальной акционерной компании "Нафтогаз Украины" Е.Н.Бакулин

Председатель Правления ОАО "Газпром" А.Б.Миллер

Евросоюз не будет протестовать, даже если Украина разрешит России разместить свою военную базу в Киеве

Об этом в интервью газете «Коммерсантъ-Украина» заявил посол министерства иностранных дел Чешской Республики по специальным поручениям по вопросам энергетической безопасности при Евросоюзе Вацлав Бартушка.

В частности, комментируя договоренности Виктора Януковича и Дмитрия Медведева о флоте и газе, европейский чиновник заявил: «Ни от кого в Евросоюзе вы не услышите острых слов или приговоров по поводу подписанных документов. В конце концов, это внутреннее дело Украины и России. Даже если Украина разрешит России разместить российскую военную базу в Киеве, никто ничего не скажет».

«Украина – независимая страна и сама решает, что ей делать. Более того, Евросоюз не был готов помочь вам добиться более низкой цены газа, поэтому мы не собираемся никого учить», - отметил он.

На вопрос, допускает ли он подписание аналогичного договора между Россией и Чехией, Бартушка ответил: «Нет. Я не хочу никого обидеть, но для меня, как и, я уверен, для большинства европейцев, в том числе чиновников Евросоюза, непонятно, как можно смешивать скидку на газ с пребыванием военной базы на территории страны».

«Мы живем в мире символов. Новость о том, что Украина поменяла скидку на газ на 25-летнее базирование Черноморского флота России и из-за этого в украинском парламенте произошла драка, – очень плохая новость для инвесторов. В прошлом году The Wall Street Journal опубликовала большую статью о Чехии. Издание написало, что мы поворачиваемся лицом к Москве. Такой вывод они сделали после того, как авиакомпания CSA открыла шесть новых рейсов в СНГ и сократила количество рейсов в Нью-Йорк. Из-за этой публикации мы потеряли западные инвестиции. Между тем за решением CSA не было вообще никакой политики – в отличие от решения Кабмина», - добавил он.

«У нас решения о цене газа подписывают компании, например Gaz de France, RWE, EON. Они – не хозяева страны и не могут поменять пребывание военной базы на территории Германии или Франции на скидку на газ. А в Украине правительство договаривается о коммерческих вопросах. Оно берет на себя функции, которых нет у руководства Евросоюза. И, конечно, все это выглядит странно для европейского менталитета. Поэтому этот договор в Евросоюзе никто не понял», - сказал Бартушка.

Хибні розрахунки

Джеймс Шерр: Янукович і його команда відчинили двері... які буде дуже важко зачинити

Як так звані харківські угоди, укладені минулого місяця між Януковичем та Медведєвим, можуть вплинути на євроінтеграційний курс України, яку геополітичну ціну заплатить наша держава за свою позаблоковість? Саме про це поділився своїми міркуваннями в ексклюзивному інтерв'ю «Дню» директор Програми Росії та Євразії британського Королівського інституту міжнародних відносин (Чатем-Хаус) Джеймс Шерр.

— Увесь світ очікував, що Янукович вдасться до заходів, які будуть рішуче протилежними спірній політиці Ющенка. Людина, яка знає ситуацію лише наполовину, не розуміє, що Янукович здійснив дещо більше. Закон від 9 березня, який надав можливість Партії регіонів утворити коаліцію зі старими політичними силами, що до цього часу занепадали, змінив усе. Кроки, до яких він удався, зокрема, харківські домовленості й угоди, істотно змінюють курс, якого дотримувалася Україна з 1991-го року. Не Ющенко наполіг на тому, щоб Чорноморський флот залишив Севастополь 2017-го. Це зробив Кучма та представники тодішнього Міністерства оборони. На початку 90-х років метою оборони та збройних сил було реалізувати якомога глибшу інтеграцію з НАТО без вступу до Альянсу. Багатовекторна політика Кучми мала на меті урівноважити хороші відносини з Росією та твердий, послідовний курс на входження України до загальної Євроатлантичної системи. Навіть якщо не брати до уваги інші домовленості, укладені під час візиту Медвєдєва 17 березня, і ті, які досі перебувають на етапі обговорення, а лише харківські угоди, стає очевидно, що Янукович уже поступився багатьма основними здобутками, яких досягли три його попередники. Україна також відмовилася від основних карт, які давали їй змогу опиратися тиску з боку Росії. Як наслідок, сьогодні ми бачимо, що подальший тиск з боку Росії неминучий.

— Але депутати від Партії регіонів висловлюють аргумент, що завдяки поліпшенню відносин з Росією Україна вже забезпечила економічні дивіденди: нижчі ціни на газ. Що ви скажете про це?

— Отримання цих дивідендів, навіть на короткий час, видається сумнівним. За угодою, квоти на імпорт газу Україною зберігаються нереально високими, що навряд чи хтось зможе собі дозволити. 2009 року Україна імпортувала 26,6 млрд. кубічних метрів російського газу. Між 2011 та 2019 роками Україна зобов'язана імпортувати 52 млрд. кубічних метрів з 20-відсотковим резервом. Звичайно, ці квоти були закладені домовленостями від січня 2009-го, укладеними урядом Тимошенко, але, попри обіцянки Януковича анулювати цю угоду, ця умова залишається.

По-друге, нова цінова політика дає змогу зробити знижку лише на перші 80 відсотків імпортованого газу, таким чином можливість знову експортувати газ за вигідними тарифами для України виключається. На практиці Україна буде прагнути імпортувати менше, ніж від неї очікують, але також повторно експортувати те, що не було спожито. Але чи зможе вона здійснити це, залежатиме від доброї волі Москви, інакше кажучи, від подальших поступок України. Останні поступки вже є загрозою тому, що Янукович усе ще хоче захистити: збереження хоча б часткового контролю Україною над транзитом газу та інтереси бізнесових структур, які підтримують Партію регіонів.

По-третє, Росія категорично відхилила істотну вимогу України: мінімальні квоти на її власний транзит газу через українську територію. Таким чином, Росія зберігає за собою можливість транзиту газу через інші європейські трубопроводи, коли такі побудують. По-четверте, 60-відсоткове збільшення транзитного збору, як це гарантувалося угодами Тимошенко, було скасовано завдяки впровадженню знижки. Зрештою, Росія категорично відмовилася від поступок стосовно однієї з головних цілей Януковича, відмови від проекту «Південний потік». Таким чином, Київ пішов на поступки тоді, коли Москва не поступилася ані на йоту.

Хибними є й довгострокові розрахунки. Коли ціни на нафту виростуть 2011 року, а може, ростимуть і надалі, здобутки, які забезпечує нова цінова формула, зникнуть. Постане необхідність у подальшій поблажливості Москви, і за це потрібно буде заплатити свою ціну. Головна причина такої плачевної ситуації є не високі ціни на енергоносії, як вважає Янукович, а гротескна відсутність реформ: надмірне і марнотратне споживання енергії, невдачі в залученні інвестиції до нових енергоресурсів, перепони на шляху до справжніх ринкових відносин, невдале стимулювання чесного підприємництва в країні. Ще в середині 90-х років західні енергокомпанії представили Києву свої пропозиції, які зменшили б надмірну залежність України від Росії. Однак Кучма (практично Лазаренко й Тимошенко) відхилили ці пропозиції з тієї самої причини, чому Янукович, Азаров, Бойко та Льовочкін відхиляють їх зараз. Необхідні реформи зруйнували б зв'язок між грошима та владою. Що Україна може собі дозволити: знижки до 52 млрд. кубометрів російського газу чи диверсифікована та конкурентоспроможна економіка, яка платить за 26 млрд. кубометрів російського газу за європейськими цінами? Питання риторичне.

— Хто може змусити зазначених осіб провести реформи? Чи може Захід надати якийсь стимул, щоб ці реформи були проведені?

— Здається, нова влада очікує, що ЄС згідно з ініціативами 2009 року профінансує модернізацію української газотранспортної системи. Чому? Передумовою цієї ініціативи було те, що надалі Україна ліквідує субсидії та приведе український енергетичний ринок у відповідність до стандартів ЄС. Не консультуючись із ЄС, Україна зробила крок у діаметрально протилежному напрямку й видала на-гора результат. То які у нас тепер можуть бути обов'язки? Який інтерес? Чому європейські платники податків повинні фінансувати українську злочинність чи надавати субсидії Росії? Україна є суверенною державою, яка має свої інтереси, економічні пріоритети і власних платників податків. Беручи до уваги критичне становище в Греції, я вважаю абсолютно нереальним те, що ЄС буде дотримуватися ініціативи, коли Україна відступила від неї. Навіть якщо ми й давали гроші на модернізацію, ми скажемо новому керівництву: ви не дотримуєтеся жодних стандартів, не виконуєте умов і не маєте вибору.

— Дехто вважає, що новий уряд вчинив дуже розумно, адже він отримав гроші від Росії як орендну плату за перебування Чорноморського флоту на українській території.

— Це не було розумним вчинком. Про які розумні вчинки ви говорите? Знижки на енергоносії — це не великий подарунок від Росії. Обраховані вони були як український державний борг, які будуть відшкодовані шляхом вирахувань з орендної плати за перебування Чорноморського флоту в Криму. Таким чином, невдала фінансова угода в плані енергетики для України обертається невдачею в плані оборони. Найсумніший аспект — у домовленостях по флоту на подовження часу перебування до 2042 року. За деякими чутками, що вперто поширюються, Юлія Тимошенко збиралася подовжити його ще більше. Найбільш прикрою річчю є те, що основні недоліки та невирішені питання в домовленостях 1997 року такими й залишилися, тим часом як обставини нині більш тривожні, аніж 13 років тому. Флот відіграв важливу роль 2008 року під час війни з Грузією, яка де-факто була союзником України. Оскільки за угодою флот мав перебувати на українській території до 2017 року, Україна могла сказати Тбілісі: на превеликий жаль, сьогодні ми не можемо нічого вдіяти, з усією повагою змушені лише спостерігати за ситуацією. Тепер українська влада такої заяви зробити не може. Знаючи, що флот може бути використаний проти інших держав, вона все ж таки милостиво дозволила його перебування ще на 25 років. Через нові домовленості Україна бере курс, абсолютно несумісний із дружбою з Грузією, а також власними основними інтересами національної безпеки. Під час нового конфлікту Україна не зможе бути просто очевидцем, вона стане співучасницею — принаймні такою побачать ситуацію грузини. І це є саме тим, чого прагне Росія. Тож неважливо, чи знайде Росія ресурси для модернізації флоту, стратегічний тріумф вона собі вже забезпечила. Вдаючись до цього кроку, Україна сприяла створенню загрози для безпеки держави, яка донедавна була її важливим сусідом та союзником.

Звісно, Росія не має достатніх ресурсів для модернізації флоту, але вона не приховує свого прагнення зробити це. Все ж таки найбільш тривожним аспектом угоди є його вплив на суверенність України. Значення флоту як військово-морської структури завжди було другорядним порівняно з його можливостями за допомогою економічних, політичних та інформаційних засобів зменшити українські позиції в Криму і взагалі її суверенітет. Щойно висохло чорнило на угоді, як Медведєв доручив міністрові оборони Росії Сердюкову підготувати разом із владою Севастополя план економічного розвитку та модернізації бази і навколишніх об'єктів. Це не лише зміцнить позиції Росії та інтереси російського бізнесу в Севастополі. За допомогою цих та інших заходів він сподівається забезпечити фактичну інтеграцію Криму в російську економіку. Нова українська влада дала змогу повернутися до Криму відділу контррозвідки, яке підпорядковується ФСБ, і, таким чином, дала їм право займатися тим, чим вони займалися досі: ослабити тих, хто провів межу між суверенітетом України та російським впливом. Різке припинення співпраці між розвідкою України й НАТО, відновлення колишніх моделей СБУ-СЗР (Російська Зовнішня Розвідка), співпраця та можливе подальше поширення активності ГРУ в Україні, — все це Москва планує використати задля консолідації фундаментальної зміни в геополітичному напрямку України. На мою думку, геополітичні цілі Януковича та його уряду не є такими радикальними. Проте вони відчинили двері, які буде дуже важко зачинити. Є велика ймовірність, що вони забезпечать фактичну втрату українського суверенітету в Криму. Врешті-решт, ці домовленості передбачають необмежене поширення присутності російської розвідки не лише в Криму, а й по всій Україні. Якщо сюди додати зміни, які відбулися в СБУ та збройних силах, ви побачите, що величезна зміна відбулася в найбільш критичній області — як для України, так і для її західних партнерів.

— Пане Шерр, як ви вважаєте, чи була така зміна неминучою? Чи була вона пов'язана з певними домовленостями між Обамою та Медведєвим?

— Обама та Медведєв не укладали жодних угод за рахунок України, і я переконаний, що такого не станеться. Неправильно так ставити запитання. Не Сполучені Штати повинні визначати національні інтереси України. І не ЄС. Не можна очікувати від Сполучених Штатів та Євросоюзу, що вони дбатимуть більше про українські національні інтереси, ніж самі українці. Саме керівництво Української держави має чітко визначити, що належить до їхніх національних інтересів, вжити конкретних заходів для їхнього просування і заручитися зовнішньою підтримкою. Саме це зробили поляки, чехи та балтійські країни, перш ніж приєднатися до ЄС. Якби вони не зробили цього, не підтримували слова діями, то й досі залишалися б аутсайдерами.

При цьому покоління західних лідерів, які діяли після холодної війни, залишили сцену, а нове покоління не таке досвідчене і талановите. Горизонти Вашингтона нині є водночас глобальнішими та вужчими, ніж у 90-х роках. За деякими винятками, адміністрація Обами виявилася глухою до Східної та Центральної Європи — у дійсності до цілого регіону від Нейсе до Каспію — і це однаково відчувають у Варшаві, Баку та Києві. Сьогодні ЄС мало що хвилює, крім виходу з фінансової кризи. Головний його інтерес на теренах колишнього Радянського Союзу — це стабільність, тобто мир та спокій, навіть якщо він не дуже мирний та милий. Україні не допомагає слабкість її друзів на Заході, а Заходу не допомагає слабкість його українських друзів.

— Нещодавно директор Центру Карнегі в Москві Дмитро Тренін сказав, що Україна не належить до російської сфери впливу. Але так само, як і Німеччина, належить до сфери російського інтересу. Що ви можете сказати про це?

— Дмитро робить те, що він вміє найкраще: грає зі словами. Розмежування витончене, але недоречне. Україна не Німеччина. Німеччина принаймні рівносильна Росії. Україна — ні. Для Росії незалежність Німеччини непорушна, тоді як українська незалежність для неї — історична помилка. Інтелектуали, як Дмитро, не творять російську політику. А подібні розмежування переважно нічим не допомагають і стають вкрай недоречними, коли Росія починає добиватися цілей, ворожих для незалежності України, наприклад здобуття контролю над українською енергетичною системою, отримання права на довготривале розташування її флоту, служби російської розвідки в Україні, бажаний килимок для російського бізнесу, і таким чином перетворює українську суверенність просто на гарний термін. І, будь ласка, давайте не будемо забувати, що за кожної нагоди прем'єр-міністр Путін каже, що зрештою очікується, що Україна вступить до Митного союзу Росії, Казахстану та Білорусі. Ось що планує здійснити Москва і робить це сьогодні. І не має значення, як це називати.

— На вашу думку, яку геополітичну ціну заплатить Україна за свою позаблоковість?

— Річ не в позаблоковості. Україна де-юре залишалася позаблоковою країною за всіх трьох президентів. Абсолютно незрозумілою залишається орієнтація України. Україна повинна зробити свій вибір. Вона не може одночасно входити до двох несумісних схем інтеграції ані в сфері економіки, ані в сфері безпеки. Вона не може бути сама по собі. Вона не Швейцарія (вишукана фраза Кучми) і не Китай. Вона може орієнтуватися на Захід, не втративши тієї частки незалежності, яку втрачати не бажає. Насправді, виконуючи умови Заходу, Україна отримає більше можливостей для того, щоб зробити щось для себе. Але вона не може орієнтуватися на Росію і залишитися незалежною. Це історичні реалії, і вони залишаться політичними реаліями, доки Росія визначатиме свої інтереси та ідентичність так, як вона це робить тепер. Якщо Україна втратить Захід, а Захід відмовиться від України, то ваша держава втратить незалежність — у деяких сферах — дуже швидко. Парадокс полягає в тому, що коли Україна хоче знову залучити Захід, вона повинна зробити щось для себе. Єдине, в чому Україна може зберегти свою позаблоковість, — це право не брати участі в наступній війні Росії з її сусідами і не допомагати Росії в її внутрішній боротьбі з сепаратистами, бандитами, ісламістами та іншими. Щодо всього іншого, то хоч би як це називали, нова українська влада вдалася до таких кроків, які можуть скасувати роль України в міжнародних відносинах.

— Після першого туру президентських виборів в Україні ми публікували інтерв'ю з Сергієм Льовочкіним, де він сказав, що Україна забула, що вона є сильною державою і може диктувати свої умови. На вашу думку, як Україна може повернути свою колишню потужність після того, що відбулося за останні тижні?

— Я подумав би, що Україні необхідно дати раду своєму стану, перш ніж ставити умови. Я й сам себе запитую, що вона може зробити після всього, що сталося?

Подано за текстом порталу "Об'єднання українців Росії"

Виступ Віктора Ющенка на Х З'їзді політичної партії «Наша Україна»
Київ, 27 квітня 2011 року

Дорогі українці! Дорогі однопартійці! Христос воскрес!

Я хотів би мати коротке слово, яке стосується, власне, порядку денного нашого з’їзду. Це питання виписане на наших банерах, і я хотів би зробити декілька акцентів з цього приводу.

Хотів би почати з того, що у кожної нації є події, які роблять долю або недолю для однієї людини, для цілого краю, для цілої нації. Є події, які визначають буття на один рік, на два, на п’ять, на десять або на ціле покоління.

Переконаний, що якраз такою подією є так звані Харківські угоди. Безумовно, це – угоди неправильні. Безумовно, це – угоди неукраїнські. Це - велика політична помилка, яка ще довго забиратиме у кожного з нас наше майбуття і наше українство. Але це - наша земля, і тому ми будемо говорити про цю тему.

Погано, коли внаслідок непродуманих, популістських або просто непрофесійних дій, рішень нація несе економічні збитки. Боляче дивитися, коли нація несе фінансові втрати. Але непорівняльно безглуздо, коли нація отримує економічні збитки, фінансові втрати і, на додаток, отримує саме головне – найбільшу загрозу для нашого існування і суверенітету за останні 20 років.

За останні 90 років, якщо взяти період з листопада 1918 р., тільки на національному рівні українці шість разів проголошували незалежність України. І п’ять разів ми її програвали.

Окрім того, було ще півтори тисячі повстань. Про одне з них я хотів би зараз згадати. Буквально декілька тижнів тому ми відзначали 90 років нашої визвольної боротьби, нашої української мрії, нашого повстання. Я маю на увазі нашу маленьку державність – Холодноярську республіку. Це останні потуги українства в 20-х роках мати на своїй землі власну українську державу. Для мене ця історія - як для наших дідів сон міг стати яв’ю, як можна хоча б на декілька літ прожити у своїй власній державі після століть поневірянь. Говорити своєю мовою, виховувати своїх дітей, давати лад на своїй землі, жити без окупантів і без окупації.

На жаль, це була коротка історія, але з великим повчанням: немає нічого вищого твоєї свободи, національної незалежності. Вона не оцінюється рублями, гривнями чи газом. Вона є сутністю твого життя, вона є найдорожчим скарбом, який ти можеш передати своїм дітям і онукам. Більшого заповіту немає.

Харківські угоди – це також історія, тільки зворотня. Я знаю, що так званими Харківськими угодами ніхто, я підкреслюю, ніхто в цій країні не буде гордитися. Це, - на мій погляд, Переяславські угоди, тільки іншого століття і іншого часу.

Я знаю, що рано чи пізно 27 квітня увійде до нашої історії як день нашої ганьби. З кожним роком все більша і більша частина моєї нації буде прокидатися, буде давати належну оцінку цим подіям. І вона неспроможна буде купитися на якусь ціну, за якийсь газ.

Я знаю також і інше, що сьогодні нас критично мало, людей, які це розуміють, які готові стати поряд з нами і сказати «ні» цим угодам. Саме тому принципово в цих обставинах сказати голосне «ні» цим угодам.

Життя підтвердило, що ці антиконституційні угоди не вирішили жодної української проблеми – ні політичної, ні економічної чи безпекової проблеми.

Збитки від утримання в останні 10 років Чорноморського флоту Росії на наших землях оцінюються в 10 млрд. дол. втрат. І жодної вигоди.

Коли ми зрозуміємо, шановні українці, що тримати на своїх плечах чужу армію – це не просто ганьба, це загроза вашій, моїй і нашій свободі, нашому суверенітету?

В країні залишилася, по суті, окупаційна армія. Ми відмовилися дати лад 18 тисячам гектарів унікальної кримської землі. І ця земля сьогодні дерибаниться чужими генералами.

Ми з вами програли найголовніше - стратегію своєї безпеки. Сказавши «так» російському флоту в Севастополі через Харківські угоди, ми цим самим сказали «ні» можливості інтегруватися в європейську безпекову політику. Мати гарантію своєї недоторканності, як їх має Литва, Польща, Чехія, Естонія, Болгарія, Румунія, Угорщина – вся четверта хвиля, яка прийшла до Європи. Ми втратили гарантії своєї недоторканності, тобто самі відмовились від власного майбутнього.

«Самі себе звоювали», як сказав би гетьман Іван Мазепа про цей час.

Ніколи до цього жодна європейська нація не ставила на одні терези національну безпеку і якусь економічну доцільність. Не можна міряти наше життя і безпеку своєї країни кубічними метрами газу чи ціною за ці кубічні метри. Це не та арифметика.

Саме тому «Наша Україна» внесла на розгляд Верховної Ради законопроект про денонсацію харківських угод і закликає підтримати цей документ всі політичні парламентські і позапарламентські сили.

Це - наша земля, ми самі наведемо лад на ній без чужого солдатського чобота чи матроського черевика.

Однак не слід забувати, що ганебний прецедент торгівлі національними інтересами був закладений ще у січні 2009 року.

Харківські угоди не можна відділити від газової московської угоди 2009 року.

Це корупційна угода, яка заклала багатомільйонні збитки України на багато років уперед. І, по суті, заклала сам предмет так званих економічних компенсацій за газ на майбутнє.

Вона призвела до того, що транзит російського газу до Європи для України став збитковим.

Відповідно до неї, ми купуємо російський газ за ціною, яка може виникнути лише в Альпах – на кордоні Франції з Італією, а не на Хуторі Михайлівському. Принаймні так випливає з формули, визначеної договором з Росією.

Більш руйнівної для України угоди останні 10-15 років країна не знала.

12 млрд. доларів економічних втрат понесе Україна до 2019 р. за цією угодою.

Саме тому і газові угоди, і харківські угоди мають бути денонсовані як такі, що суперечать інтересам українського народу.

Я закликаю всіх небайдужих незалежно від партії, незалежно від присутності в парламенті чи поза ним підтримати сьогодні наші резолюції, сформувати українське коло належного протесту.

Денонсація - це шляхетна справа, і ми доведемо її до кінця.

З часів Богдана Хмельницького, гетьмана Виговського українська нація, по суті, не мала державності, за винятком хіба що декількох сутужних років ХХ ст.

Україна була порізана десятками чужих кордонів. Нас привчали бути різними, неєдиними, несоборними, без почуття національної єдності.

Слід визнати, що багато в чому це вдалося. Нам докоряють, що Україна ділиться на політичний схід і захід, що у нас різні мови, що ми поділені на різні православні конфесії, що ми не маємо православного миру, що у нас різна пам’ять, різна історія, різна культура, що у нас різні герої – одні наказні, інші істинні. Що Україна – «это случайное государство», точніше, колонія. Що навіть про перемогу у Великій Вітчизняній війні, в якій українці заплатили найбільшу національну плату, де Україна зазнала повної окупації своєї території, сьогодні говорять: ця перемога могла бути здобута без вас, українці.

Українська політика часто не працює на соборність і єднання нації.

Часто замість діалогу ми бачимо лише конфронтацію.

Влада протиставляє частини українського суспільства, провокує мовні, історичні та конфесійні конфлікти.

Освітня сфера віддана на відкуп відвертим, агресивним українофобам.

Дії міністра освіти націлені на витіснення української мови, закриття україномовних шкіл, переписування історії на свій лад. Вони сприяють поверненню корупційних схем при вступі у вищу школу.

Мовна і загалом гуманітарна політика влади несе пряму загрозу для національної єдності, сіє розбрат і міжконфесійну ворожнечу в Україні, яка завжди відрізнялася терпимістю, толерантністю.

Здійснюються спроби знову переписати українську історію на радянський лад, викреслити з неї імена наших героїв, вирвати кращі наші сторінки.

З мовчазного потурання чинної влади піднімають голову прихильники сталінського режиму.

І вже на 9 травня, в день нашої Перемоги, нам радять, рекомендують, приймають рішення ходити під чужими прапорами.

З подачі влади відбувається фарс щодо скасування указів про присвоєння звання героїв істинним борцям за нашу і вашу свободу.

Політична партія «Наша Україна» залишається чи не єдиною політичною силою, що послідовно стоїть на захисті національних інтересів України.

Шляхетна мета нашої діяльності – єднання українців у своїй – вільній і справедливій державі. Це є наша надмета.

Споруда Української держави побудована з брил єдиної культури, скріплена цементом єдиної мови, замішаним на крові тисяч борців за волю України.

Ми довели світові, що попри століття роз’єднаності, переслідувань і національного гноблення з боку чужих держав прагнення українців до соборності пробилося як зело крізь асфальт імперій.

Українці стали для інших розділених націй прикладом того, як спільна воля народу ламає кордони і змінює хід історії.

У прагненні соборності сконцентровано потужний духовний зміст, що дає сили українській нації і впевненість у майбутньому.

Про це треба сьогодні пам’ятати. Адже найбільш небезпечним для соборності країни є не стільки територіальний сепаратизм, скільки гуманітарна окупація – приниження статусу нашої материнської мови та переписування нашої історії відповідно до радянських та російських імперських підходів.

Правдива історія єднає націю, а значить – робить нас сильнішими. Як єднає націю єдина державна мова, культура, церква, мораль, звичай, право, свобода.

Саме тому я звертаюся до всіх українських патріотів припинити з’ясовувати між собою стосунки. Час об’єднувати зусилля у проведенні спільних акцій на захист нашої духовної єдності, української сутності нашої Вітчизни.

Я вірю, що таке об’єднання сьогодні можливе. В українському суспільстві затребуваність національної, патріотичної, демократичної ідеї є надзвичайно високою. Це продемонстрували й недавні місцеві вибори.

Упевнений, що «Наша Україна» і далі рішуче боротиметься за наше національне становлення і наш європейський вибір.

Питання української мови, освіти, культури, європейського і євроатлантичного вибору України мають залишатися пріоритетними для «Нашої України». Адже без цього неможливе існування незалежної української держави.

Крокуючи цим курсом, «Наша Україна» вправі претендувати на роль осередку об’єднавчих процесів в демократичному українському таборі.

Але дорогу здолає той, хто йде. Я впевнений, ми на правильному шляху, і в нас є сили, і є можливості змінити ситуацію в нашій країні.

Російська вікторія, або Нові/старі проблеми Заходу

Віктор Калашніков, Москва для ZAXID.NET

У вищих ешелонах української армії вже проходить інтенсивне очищення від людей, пов'язаних з президентом Віктором Ющенком і його західно орієнтованою політикою. Більшість новопризначених командувачів відомі своїм тісним зв'язком із російським військовим керівництвом.

Пакет документів, підписаних президентами Дмітрієм Медвєдєвим і Віктором Януковичем 21 квітня 2010 у східноукраїнському місті Харкові (відомий як «харківські угоди») відкрив шлях до активного розширення російських державних (-афілійованих) компаній в українській енергетиці, авіації, оборонній промисловості та банківському секторі. Це також дало новий поштовх для відновлення панівного становища російської мови, масової культури, офіційної міфології і російських методів управління в українських «братерських землях». Посол Росії в Києві Міхаіл Зурабов виклав нещодавно на прес-конференції своє недвозначне бачення майбутніх відносин між двома країнами: «Ми – єдиний народ!».

Водночас «харківські угоди» виходять далеко за межі цивільних питань. По суті, ми є свідками початку тотальної конверсії українського апарату національної безпеки в інструмент Москви.

Увага суспільства, як і раніше, зосереджується на пролонгації базування російського флоту в Севастополі до 2042, яку також було зафіксовано в Харкові. Хоча спостерігачі здебільшого трактують це як суто символічний жест (нібито для задоволення почуттів росіян, вразливих до історичної слави) або як бажання Москви уникнути витрачання коштів на передислокацію нікому не потрібних кораблів.

Хоча, як вже встиг заявити адмірал Владімір Комоєдов (колишній командувач Чорноморського флоту Росії, а нині – член комітету оборони російської Державної Думи) , Росія прагне відкрити (відновити) в Україні ще більше своїх баз: у Балаклаві, Одесі, Миколаєві та в гирлі Дунаю, щоб «протистояти експансії НАТО». Севастополь же наразі відіграватиме роль «плацдарму» для поширення російської військової присутності у цілій країні. Це повністю збігається з рішенням Києва відмовитися від вступу до НАТО й зробити ставку на входження в зовнішній політиці в російський фарватер.

У вищих ешелонах української армії вже проходить інтенсивне очищення від людей, пов'язаних з президентом Віктором Ющенком і його західно-орієнтованою політикою. Більшість новопризначених командувачів відомі своїм тісним зв'язком з російським військовим керівництвом.

Згідно з офіційними заявами, починаючи з цього року, Україна буде щораз частіше замінювати військову співпрацю з НАТО співпрацею з Росією, наприклад, у спільних навчаннях. Тож не дивно, що Янукович розпустив президентську комісію, яка працювала за програмою вступу до НАТО. Водночас були оголошені плани щодо створення спільного російсько-українського підрозділу.

У цьому контексті варто звернути увагу на один визначальний індикатор: провідну військову академію в галицькому місті Львові, яка розглядалася адміністрацією Ющенка як колиска нової військової еліти, наразі планується перенести до глибоко проросійської Одеси.

Або взяти хоча б українську спецслужбу СБУ. Її новопризначений керівник Валерій Хорошковський, відомий своїми тісними діловими зв'язками з Росією, підписав у травні угоду про співпрацю з ФСБ. Тож оголошену його попередниками депортацію співробітників російської військової розвідки з України таким чином скасовано. Він повідомив, що боротьбу з російським шпигунством буде повністю зупинено, тобто фактично запропонував ФСБ та іншим російським спецслужбам вільно здійснювати свою специфічну діяльність на території країни. За словами генерал-лейтенанта Олександра Скіпальського – колишнього заступника начальника української військової розвідки – присутність російських лицарів плаща і кинджала в Україні зараз є навіть вищою, ніж у п'ятдесяті роки, коли Москва ще боролася проти українського національного опору!

Таким чином, новий український уряд практично відкрив свої секретні матеріали й канали інформації російським фахівцям, практично позбавляючи себе самостійності в прийнятті рішень, тобто позбавляючи себе суверенітету.

Нещодавно новим главою української розвідки став Григорій Ілляшов, який, за всіма визначальними критеріями, належить до проросійського активу. Легко передбачити, що тепер росіяни спрямують діяльність цієї інституції проти потрібних їм цілей, як то іноземні націоналістичні центри і українська діаспора.

На моє переконання, те, що відбулося в Україні, є переконливим уроком для тих, хто ще сумнівається щодо мети Росії та її можливостей. Джеймс Шерр – голова російської та євразійської програми лондонського Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House – написав у газеті Kyiv Post, що «відсутність досі реакції Заходу відображає високий ступінь шоку... Але бюрократія та особи, які ухвалюють рішення в ЄС, НАТО і США, сприймають інформацію набагато повільніше, вони тільки починають усвідомлювати те, що події набувають іншого плину від того, що очікувався.

Що стосується глибоко вкоріненої концептуальної помилки і прорахунків, пан Шерр зазначив, що «...покоління керівників пост-Холодної війни на Заході відійшло. Нове покоління концентрує свою увагу на вужчому колі питань. Україна, Центрально-Східна Європа, чорноморський і каспійський регіони вже не перебувають у центрі уваги, як це було до подій 11 вересня. Принаймні, не в Сполучених Штатах!»

Вони вирішили, що Холодна війна вже закінчилася. І що в результаті? Пан Шерр дає своє резюме: «Тож, скільки я не лементував і не критикував, Україна залишалася поза увагою. І росіяни знають це краще, ніж будь-хто інший. Вони прийшли до висновку цинічного, але цілком тверезого, що треба використати цей момент, щоб захопити все, що можна отримати».

Але чому «харківський пакт» і всю операцію проштовхували з таким поспіхом (на зразок «кавалерійської атаки», як зазначали російські журналісти), пов'язаним зі серйозними політичними та репутаційними ризиками? Адже цілком реально було передбачити бурхливу реакцію опозиції на продовження базування російського флоту в Севастополі.

Я вважаю, що готовність Москви використовувати державні ресурси для підтримки новообраного президента Януковича можна пояснити набагато вагомішими імперативами політики Москви в ці дні. Вони пов'язані зі зростанням військової потуги самої Росії та сприятливим міжнародним становищем. Очевидно, я маю на увазі проблеми протиракетної оборони, які обговорювали між Росією, США і НАТО в межах процесу ратифікації СНВ-III (START-III).

Москва неодноразово погрожувала поставити свої тактичні ракети («Іскандер» та ін.) і наростити кількість літаків у Калінінградській області та Білорусі у відповідь на розгортання американських частин ПРО в Центральній Європі. Нині ж можна сказати, що потенційно на порядку денному стоїть аналогічний варіант для України (або, швидше, західної її частини). Про що, зокрема, безпосередньо свідчить згадане послання російського адмірала.

Справді, Москва вже показала, нехай і опосередковано, що перебіг політичних подій в Україні сприятиме проведенню заходів, спрямованих проти США і НАТО, якщо ті намагатимуться нарощувати протиракетну оборони. Через п'ять днів після того, як Янукович став президентом, Ігор Смірнов – лідер квазідержавного утворення Придністров'я – запропонував розмістити ракети «Іскандер» у своєму анклаві як реакцію на плани США з розгортання таких ракет в Румунії. Заява Смірнова могла прозвучати й раніше, але тоді б вона не мала такої ваги. Ситуація змінилася після того, як президенти Медвєдєв і Янукович у телефонній розмові заявили про свою підтримку статусу Придністров'я і де-факто – федералізації Молдови.

Окрім того, Москві на руку зіграла й ескалація напруги на Близькому Сході, де триває збройне протистояння, яке відволікає увагу Заходу.

Незалежно від результатів чергової кризи на Близькому Сході або історії зі системою протиракетної оборони зі вступом України до групи пострадянських протекторатів Москви (структурованих у такі організаціїї як СНД, ОДКБ, Митний союз тощо), з'явиться щось дуже схоже на Російську імперію, але все ж у нових, сучасніших формах. Це було те, що Владімір Путін поставив собі за мету, перетягуючи «силовиків» у владу. Серед них, безумовно, пріоритетну роль відіграє Генеральний штаб збройних сил Росії. Останній насправді є основним гарантом ролі Росії та її статусу (а, можливо, й самого її існування) в світі. Урешті-решт без стратегічного проектування і застосування військової сили Росія і її правителі навряд чи змогли б вистояти у щораз жорсткішій конкуренції з розвинутішими й цивілізованішими країнами.

Генеральний штаб (зокрема знамените ГРУ) треба розглядати як ключовий елемент побудови міжнародної стратегії Москви. Він є справжньою школою стратегічного мислення з міцними традиціями, корпоративною згуртованістю і, звичайно ж, з величезним впливом на систему управління в Росії.

Ви не знайдете в Росії будь-якого іншого органу з таким поєднанням якостей. Так було в СРСР з кінця шістдесятих, та ще очевиднішою ситуація є нині. Кавказька війна підняла російських військовиків до рівня провідних гравців у країні з позиції політичної практики, тобто політичних технологій і маніпуляції. Так співробітники Генеральної штабу разом з керівництвом армії здобули в пострадянській Росії роль, якої ніколи не відігравали в цій країні. Цей факт має вирішальне значення для інтерпретації і зовнішньої, і внутрішньої політики Кремля.

Російські генерали сприяли кар'єрному зростанню Владіміра Путіна, оскільки їм здалося, що саме він (завдяки поєднанню походження, характеру і психологічних особливостей) найбільш здатен забезпечити політичне прикриття, і взяти на себе особисту відповідальність за дві ключові речі: кров пролиту на Кавказі та просування в напрямі відновлення імперії.

У випадку з Україною ми можемо припустити, що переспрямування свого військового та безпекового потенціалу проти Заходу оживить у нашій пам'яті конфігурації епохи Холодної війни. Вже наявна реінтеграція Білорусі (яка перетворилася практично на військовий округ Росії) дає суттєві козирі для Москви з погляду військової потужності, промислового виробництва, оперативної діяльності тощо. Та набагато важливіше тепер виграти змагання за Україну. Цей новий «фронт» знову протягнеться практично від Балтійського до Чорного морів...

Радянську імперію свого часу зламав військово-політичний тиск адміністрації Рейгана та її найближчих союзників. Тим не менше, авторитарний антизахідний режим вижив у Росії, нині він готується до глобального контрнаступу. Події в Україні разом з актуальною ескалацією напруги на Близькому Сході продемонструють, чи здатен Захід засвоїти правильні уроки з Холодної війни, яку насправді він ще не виграв.

Завод з виробництва ядерного палива в Україні будуватимуть росіяни

Відповідне розпорядження, яким уряд погоджується з пропозиціями Мінпаливенерго, прийнято на засіданні в середу, повідомляє прес-служба Кабміну.

У прес-службі відзначили, що "ТВЕЛ" визнано переможцем, оскільки на відміну від іншого учасника конкурсу - американської Westinghouse Electric Company - він висловив готовність інвестувати власні кошти в це будівництво.

Введення в дію нового підприємства передбачається в 2013 році.

До цього часу завод повинен мати можливість випускати паливні стрижні і тепловиділяючі збірки (ТВЗ) у еквіваленті 200 тонн урану на рік, а також мати у своєму розпорядженні потужності для виробництва цирконієвих і нержавіючих комплектуючих виробів в еквіваленті 400 тонн урану на рік.

При цьому в 2017 році очікується наявність на заводі потужностей для виробництва паливних таблеток в еквіваленті 400 тонн урану на рік, а в 2020 році - для виробництва паливних стрижнів і ТВЗ в еквіваленті 400 тонн урану щорічно.

Обов'язковою умовою конкурсу також була вимога передачі технології виготовлення тепловиділяючих збірок на умовах невиключної ліцензії, що дає право на виготовлення зборок для потреб українських АЕС і станцій третіх країн за умови відповідного узгодження з власником технології.

Україна очікує також на період будівництва заводу надання гарантій поставок продукції та комплектуючих виробів, випуск яких ще не налагоджений в країні.

Як відомо, нині "ТВЕЛ" є монопольним постачальником ядерного палива для АЕС України.

Янукович завершив ліквідацію державної політики національної пам'яті

Від учора Інститут нацпам'яті в Україні ліквідований юридично і фактично. Адже “перетворення” Інституту нацпам'яті на науково-дослідну установу — це ліквідація єдиного органу влади, відповідального за формування державної політики національної пам'яті.

Указом Президента № 1085/2010 ліквідовано центральний орган виконавчої влади – Український інститут національної пам'яті, натомість створено однойменну науково-дослідну установу (указ № 1086/2010).

“Влада вкотре відступає від загальноєвропейських принципів організації гуманітарної сфери. Останнім указом Янукович по суті завершив ліквідацію державної політики національної пам'яті в Україні”, – зазначив історик Володимир В'ятрович.

Руслан Забілий, директор Національного музею “Тюрма на Лонцького” розповів:

“За усталеною європейською практикою Інститути національної пам'яті створювалися в країнах, які пережили окупацію або тоталітарний режим, у вигляді органів влади і зі специфічними функціями: від розсекречення архівів каральних органів, відкриття раніше замовчуваних або спотворюваних пропагандою сторінок історії до формування концепцій підручників з історії, зміни топоніміки і люстрації”.

Тому є сенс існування Інституту національної пам'яті лише як державного органу. Від учора Інститут нацпам'яті в Україні ліквідований юридично і фактично.

В Україні це означає, що ліквідовано єдиний орган державної влади, який відповідав за формування політики національної пам'яті.

Відповідно — припинено як таку державну політику в цій галузі через ліквідацію спеціальних повноважень Інституту, закріплених Положенням про УІНП та Законом України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”.

“Створення наукової інституції з аналогічною до Інститут нацпам'яті назвою — це глумління над функціями державної політики пам'яті, адже він засадничо не зможе чинити жодного впливу на процеси і здійснювати державну політику. Якщо ж говорити про новостворену наково-дослідну установу, то вона дублюватиме роботу інститутів Національної академії наук і в такому форматі є зайвою”, – додав Володимир В'ятрович.

На цьому фоні заяви пані Герман про “збереження” Інституту національної пам'яті виглядають або непрофесійними, або пустою риторикою для прикриття реальних наслідків, адже діяльність інституту у новому статусі не передбачає відновлення його колишніх повноважень.

Центр досліджень визвольного руху наголошує, що за керівництва Януковича відбулася системна ліквідація державної політики національної пам'яті. Її етапи:

•спроби закриття архівів, незаконний тиск на істориків та політичне втручання в академічну дискусію довкола питань Голодомору, політичних репресій та визвольного руху;

•вилучення зі шкільних підручників історії цілих періодів та історичних постатей;

•призначення на посаду Голови УІНП комуніста В.Солдатенка, що поряд із очільницею Держкомархівів О.Гінзбург поставило галузь під контроль комуністичної партії;

•публічне заперечення Януковичем Голодомору як акту геноциду;

•тиск на журналістів та медіа щодо висвітлення тем української історії;

•ліквідація Українського інституту національної пам'яті як органу влади.

СБУ масово знищує кримінальні справи 30-х років!!!

УКРАЇНСТВО! Щойно отримав інформацію з дуже надійного джерела у Донецькому СБУ (вибачте, послатися не можу - самі розумієте, через які причини). За особистою вказівкою Хорошковського ВЖЕ ДРУГИЙ МІСЯЦЬ ПОСПІЛЬ (!) Донецьке обласне управління СБУ передає кримінальні справи та протоколи “ОСО - особих совєщаній”, “троєк” 1930-х років на місцевий - міський та районний рівень, де ДУЖЖЖЕ великі фахівці з історичного та інформаційного аналізу ВИЗНАЧАЮТЬ ІСТОРИЧНУ ЦІННІСТЬ переданих матеріалів і ПАЧКАМИ резюмують їх на знищення!

Тільки в Донецькій області, де зберігався один з найбільших архівів СБУ, приречено на спалення понад 36 тисяч справ! Самих протоколів засідання трійок 1937-38 років буде вигублено 30 (ТРИДЦЯТЬ) томів! Історія України, світова історія втратить тільки по Донбасу більше 75 відсотків безцінних свідчень майбутнього процесу над комуністичними катами…

Абсолютно те саме діється по всіх областях України, окрім західних земель, які були долучені у вересні 1939 року, і кривава чаша 1937-38 рр. дещо пізніше не оминула цей край.

В такий спосіб спалюються неоціненні історичні документи. З якою метою це робиться?

Звіроящери усіх відтінків, у своїй більшости, є кровними нащадками катів українського народу - організаторів Голодомору, репресій, терору, геноциду українств. Злочини отців і дідів сучасних визискувачів і нищителів Українства зафіксовані саме в тих кримінальних справах, які тепер так інтенсивно палять по СБУ!

Причина такої перестраховки - не тільки у прямому замовленні Москви та особисто президента Мєдвєдєва, яким треба “зачистити” документальні криваві сліди московського імперіялізму на тілі української історії, але у лютому страсі регіоналів перед наступними виборами. Тому що, вже не тільки у Тернопільській області, але й по багатьох инших областях України в обласних радах матимуть більшість українські сили, які проведуть рішення про обов’язкову люстрацію в межах їх впливу. І тоді, через дослідження цих кримінальних справ, стане відомо, чим займалися батьки новітніх “кровосісєй”, де, кого і як мордували, по яку міру руки в українскій крови у всіх цих марчуків, януковичів, хорошковських, богословських, литвинів, кравчуків, чечетових, царькових, слюнкових, і такого иншого різного…

Прошу дуже - розповсюдьте цю інформацію, наскільки кожен може! Хто має можливість рятувати ці документи - спасайте їх, бо ціни їм немає! Хто має можливість вплинути на уповільнення або на припинення цього злочину - зробіть це! З нами Бог! З нами - Україна!

Хід конем від Табачника

Оксана Онищенко

Навчальні плани — дуже важливий для кожної школи документ, згідно з яким визначається, які предмети і в якому обсязі (кількість годин на тиждень) вивчатимуться. І це не просто розклад уроків. Це реалізація державної політики та державних стандартів у галузі освіти. Отже, такі важливі речі не можуть вирішуватися силами одного окремо взятого міністра без широкого громадського обговорення та висвітлення у ЗМІ. «Навчальний план — дуже чутлива і вразлива матерія; в будь-якій країні справжніх фахівців із формування навчальних планів можна полічити на пальцях однієї руки. Поспіх, кулуарність і втаємничення тут неприпустимі, адже непрофесійні чи просто помилкові рішення не лише негативно позначаться на освіті як такій, а й можуть боляче вдарити по учнях, їхніх батьках та вчителях», — наголошує керівник Центру освітнього моніторингу Павло Полянський.

Звісно, грифу «таємно» на нових навчальних планах немає. Але й жодних офіційних слідів цього документа ви ніде не знайдете. Можна було б заспокоїти себе тим, що, наприклад, заклопотані державними турботами чиновники просто забули розповісти спільноті про такий важливий проект. Та ось дивина — на сайті МОНМС під рубрикою «Громадське обговорення» серед переліку проектів ані згадки про проект нових навчальних планів. У чому причина такої конспіраціїї, стає зрозуміло по ознайомленні зі змістом самого документа.

Із перших днів перебування Дмитра Табачника на посаді міністра освіти проблеми викладання української мови та історії у школах неодноразово опинялися у центрі запеклих суспільних дискусій. Але, як з’ясувалося, Дмитро Табачник не відмовився від своїх ідей. Просто скористався методом пана Самохвалова із фільму «Службовий роман»: «Я відповім вам, але в інший спосіб!».

І ось маємо підпільно розроблену таємну зброю — наказ міністра щодо нових типових навчальних планів у середній школі. У цьому документі, серед різних новацій, про які ще скажуть своє слово експерти, вирішується й доля наших мови та історії.

Перш за все, у новому навчальному плані скорочено кількість уроків української мови. Тепер їх буде лише по два на тиждень. Для порівняння: у Російській Федерації на вивчення державної російської мови у шостому класі середньої школи відводиться шість (!) уроків щотижня! Відчуваєте різницю?

Не краще вчинили автори нових навчальних планів і з українською літературою. У сьомих, восьмих та дев’ятих класах кількість годин на її вивчення також зменшується. Логічніше, здається, було б вчинити навпаки: з огляду на зростання обсягу та складності творів для вивчення, виділити більше часу для їх обговорення у класі разом із учителем. До речі, в російських навчальних планах саме так і зробили.

До яких наслідків призведуть ці кроки міністерства, говорити зайве. Література — сегмент культури народу. Про яку самоідентичність нації можна говорити, якщо її молоде покоління не знатиме своєї літератури, а отже — й культури?

Та ще гірша ситуація складається з історією України. За задумом керівництва Міносвіти, цей предмет як такий взагалі зникне з розкладу шкільних уроків (хоча традиційно викладався навіть у Радянському Союзі). Натомість з’явиться новий, інтегрований курс — історія, в якому буде поєднано всесвітню історію та історію України. Складається враження, що це трансформована ідея міністра про створення спільного з іншими країнами підручника з історії.

«Якщо йдеться про інтегрований курс, то його концепція досі не розроблена, не обговорена й не ухвалена, — коментує експерт і викладач історії Павло Полянський. — Багато людей плутають поняття «синхронізація» й «інтегрування» курсів національної та світової історії. Поєднати події української минувшини й історичний процес в інших частинах світу — не проблема. Більшість учителів історії саме так і чинять, самостійно вибудовуючи послідовність вивчення тем з обох курсів. А ось узгодити в межах усталених періодизацій, знайти спільні загальноцивілізаційні тенденції на українських теренах, що мали тривалі періоди перерваної державності й були інкорпоровані до складу інших держав, — набагато складніше. Не скажу, що це неможливо, але це потребує серйозної попередньої роботи істориків та методистів, а головне — консенсусу в суспільстві щодо такого дражливого питання.

А то виходить, що не встигла нація за двадцять років усунути бодай найістотніші «білі плями» з мапи історії, образно кажучи — напитися з нововідкритого цілющого джерела пізнання власної історії, як це джерело вже намагаються брутально засипати. Спочатку «реформування» Інституту національної пам’яті, потім — «наведення ладу» в архівній справі, метушня довкола Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії… Схоже, це таки тенденція».

Звісно, досвід викладання інтегрованого курсу історії існує в інших країнах. Наприклад, у Росії. Згідно з навчальними програмами, історія рідної країни становить у ньому близько третини всього матеріалу. А як буде в наших програмах — невідомо.

У дев’ятому класі російських шкіл з’являється окремий предмет «Історія Росії». Наші ж старшокласники і далі інтегруватимуться. Оскільки навчальних планів для десятого та одинадцятого класу не розроблено, про подальшу долю предмету «Історія України» ніхто нічого певного сказати не може.

Цікаво, що, проголосивши інтеграцію кількох курсів історії, МОНМС паралельно планує скоротити кількість уроків, відведених на вивчення цього предмета. У п’ятому класі тепер матимемо один урок на тиждень замість двох (отже, вилучено приблизно 34 уроки за рік). У восьмому і дев’ятому класах курс скоротили на 0,5 години на тиждень (за рік це приблизно 17 уроків). Тому говорити про рівноцінне викладання обох історій — всесвітньої і рідної — можуть лише великі оптимісти.

Парадоксально, та при тому, що нові навчальні плани заощаджують час на гуманітарній, зокрема українознавчій, складовій, — загалом учнів вони перевантажують. Тепер, за ідеєю МОНМС, у 5—9 класах кількість уроків на тиждень збільшиться на 4—6: тобто приблизно плюс по одному уроку на день. Очевидно, сумна статистика від лікарів про те, як шкільне навантаження погіршує здоров’я дітей, у міністерстві не відома.

Звідки ж узялися «зайві» години? «Власне, нарощування кількості навчальних годин і, відповідно, навантаження на учнів 5—9 класів було детерміноване ще на стадії затвердження Державного стандарту загальної середньої освіти, в якому значні масиви навчального матеріалу зі старшої школи механічно перенесені до основної, — пояснює Павло Полянський. — Це бачимо на прикладі розподілу змісту предметів природничого циклу та збільшення в основній школі кількості годин на їх вивчення з 26 до 30».

З новими типовими навчальними планами для середньої школи, розробленими в Міносвіти, мало змогу ознайомитися дуже вузьке коло лояльних до нього освітян. Та й то під грифом «Проект» (повний оригінальний текст див. нижче). Як повідомляють поінформовані джерела, відповідний наказ уже підписаний Д.Табачником і офіційно зареєстрований під №93 від 01.02.2012 року. Але поки що він лежить під сукном у міністра освіти. Якщо це так, то скоро наказ міністра буде спущено в школи, адміністрації яких не матимуть вибору, виконувати чи не виконувати розпорядження. Тоді змінити щось буде неможливо. Доки ж документ перебуває в міністерстві — є шанс зупинити «реформи». Та й сам Табачник до оприлюднення наказу завжди може внести в нього правки.

На черзі — навчальні плани для старшої школи. Які сюрпризи готують вони суспільству? Павло Полянський з оптимізмом дивиться у майбутнє: «У процесі розробки типового плану для старшої школи цілком реально усунути частину ризиків, породжених навчальним планом для основної школи. Але для цього потрібно, щонайменше, зняти гриф „таємно“ з процесу укладання документа, від якого залежать освіта дітей і професійна доля вчителів, і здійснювати цей процес відповідно до процедур державно-громадської моделі управління освітою. Хоча, ще раз наголошу, плани для основної школи слід було б розробляти комплексно й одночасно».

Але в такі перспективи мало віриться. І як же не хочеться, щоб українська освіта отримала шах і мат! До речі, це перське словосполучення означає «король безпомічний».

Проект
Пояснювальна записка

Типові навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня розроблені на виконання Закону України «Про загальну середню освіту» та постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 «Про затвердження Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти».

Типові навчальні плани основної школи передбачають реалізацію освітніх галузей Базового навчального плану через навчальні предмети. Вони охоплюють інваріантну складову, сформовану на державному рівні, яка є спільною для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форм власності, та варіативну складову, в якій передбачені додаткові години на навчальні предмети, факультативи, індивідуальні заняття та консультації

Відповідно до основних типів загальноосвітніх навчальних закладів передбачено окремі варіанти Типового навчального плану основної школи з українською мовою навчання (додаток 1) та Типового навчального плану спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, класів з поглибленим вивченням окремих предметів, шкіл з навчанням (вивченням) російською чи іншою мовою національної меншини (додаток 2).

У загальноосвітніх навчальних закладах з українською мовою навчання з вивченням мов національних меншин, з навчанням мовами національних меншин, спеціалізованих школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах дозволяється навчальне навантаження учнів збільшувати до меж, що не перевищують санітарно-гігієнічних норм.

У типових навчальних планах передбачено вивчення нових навчальних предметів: інформатики та другої іноземної мови, починаючи з 5 класу. При цьому наголошуємо, що однією з двох іноземних мов обов’язково є англійська. У 5 класі розпочнеться вивчення інформатики, розпочате у початковій школі, — навчального предмета, покликаного сформувати в учнів уявлення про основні інформаційні процеси в природі, суспільстві, техніці, функціонування засобів інформаційних та комунікативних технологій, основні компоненти програмного забезпечення; виробити в школярів уміння та навички користувача інформаційними засобами.

Новий Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти складається із семи освітніх галузей "Мови і літератури", "Математика", "Природознавство", "Суспільствознавство", "Мистецтво", "Технології", "Основи здоров’я і фізична культура".

Освітня галузь «Мови і літератури» у Типових навчальних планах може реалізуватися через навчальні предмети «Українська мова», «Російська, інша мова національної меншини», "Іноземна мова", «Українська література», «Світова література» та інтегрований курс «Література» .

Освітня галузь «Математика» реалізується через навчальні предмети, відповідно, – «Математика» (5-6 класи), «Алгебра» та «Геометрія» (7-9 класи).

Освітня галузь "Природознавство" реалізується через навчальні предмети, відповідно, – «Природознавство» (5 клас), «Біологія» та «Географія» (6-9 класи), «Фізика» та «Хімія» (7-9 класи) .

Освітня галузь "Суспільствознавство" реалізується навчальними предметами "Історія" (Історія України та Всесвітня історія) (5-9 класи) та «Практичне право» (9 клас).

Освітня галузь «Здоров'я і фізична культура» реалізується навчальними предметами «Основи здоров'я» та «Фізична культура». Формування навичок здорового способу життя та безпечної поведінки здійснюється в рамках курсу «Основи здоров'я» та інтегрується частково у змісті всіх предметів інваріантної та варіативної складових типових навчальних планів.

Освітня галузь «Технології» реалізується через предмети «Трудове навчання» та "Іформатика".

Освітня галузь «Мистецтво» реалізується навчальними предметами «Образотворче мистецтво», «Музичне мистецтво» і «Художня культура». Загальноосвітній навчальний заклад може обирати окремі курси музичного та образотворчого мистецтва або інтегрований курс «Мистецтво».

Повноцінність базової середньої освіти забезпечується реалізацією як інваріантної, так і варіативної складових, які в обов’язковому порядку фінансуються з відповідних бюджетів.

Предмети та курси за вибором варіативної частини визначаються загальноосвітнім навчальним закладом у межах гранично допустимого навчального навантаження з урахуванням інтересів та потреб учнів, а також рівня навчально-методичного та кадрового забезпечення закладу. Крім предметів інваріантної складової, можуть вивчатися: етика, історія релігій та культур, риторика, логіка, рідний край, мови національних меншин, хореографія, креслення, основи споживчих знань, громадянський вибір тощо.

Щорічні робочі навчальні плани складаються загальноосвітніми навчальними закладами з українською мовою навчання на основі Типових навчальних планів (додаток 1) з конкретизацією варіативної складової, враховуючи особливості регіону та індивідуальні освітні потреби учнів і затверджуються відповідним органом управління освітою.

Робочі навчальні плани спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, класів з поглибленим вивченням окремих предметів, шкіл з навчанням (вивченням) російською чи іншою мовою національної меншини складаються на основі додатку 2 шляхом розподілу годин варіативної частини на:

підсилення вивчення предметів інваріантної частини, які вивчаються поглиблено чи вводяться додатково (у школах з навчанням (вивченням) російської, інших мов національних меншин);

запровадження факультативів, курсів за вибором, що розширюють обрану навчальним закладом спеціалізацію чи загально світоглядного спрямування.

У разі використання годин варіативної частини на підсилення вивчення предметів інваріантної частини розподіл годин на вивчення тієї чи іншої теми навчальної програми з відповідного предмета здійснюється вчителем самостійно під час розроблення календарного планування, що затверджується керівником навчального закладу.

Робочі навчальні плани цих закладів затверджуються відповідним органом управління освітою, у підпорядкуванні якого перебуває навчальний заклад.

Експериментальні варіанти навчальних планів затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управліннями освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та погоджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту.

Гранична наповнюваність класів та тривалість уроків встановлюються відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту». Поділ класів на групи при вивченні окремих предметів здійснюється відповідно до нормативів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 20.02.2002 р. № 128. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2012 року «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти» години фізичної культури не враховуються при визначені гранично допустимого навантаження учнів.

Згідно з рішеннями місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування класи можуть ділитися на групи і при наповнюваності, меншій від нормативної, а також при вивченні інших предметів за рахунок зекономлених бюджетних асигнувань та залучення додаткових коштів.

Типові навчальні плани зорієнтовані на роботу основної школи за 5-денним навчальним тижнем.

Директор департаменту О.В. Єресько

Адреса матеріалу: «Дзеркало тижня. Україна» №6, 17 лютого 2012

Україномовних б’ють!

Рідна мова може стати причиною відмови у працевлаштуванні й навіть побоїв

Із нагоди Міжнародного дня рідної мови громадський рух «Не будь байдужим!» підготував аналітичний звіт «Про порушення мовних прав громадян». Це — підсумок моніторингу мовної ситуації у державі за період iз березня 2010 року до грудня 2011 року, тобто часу перебування при владі Віктора Януковича та його команди.

За ці майже два роки на офіційному рівні було зроблено чимало спроб, аби потіснити права української мови. Це й внесення скандальних законопроектів «Про мови в Україні» та «Про засади державної мовної політики», лобіювання зменшення частки національного аудіовізуального продукту в теле– та радіоефірі, спроба надати право батькам на вільний вибір мови виховання їхньої дитини, скасування обов’язкового іспиту з української мови при вступі до аспірантури тощо.

На регіональному рівні ситуація є ще гнітючішою. Так, у Криму, Луганській та Запорізькій областях і в Харкові російській мові надали статусу регіональної. В Одесі до цього ще не дійшло, але, за словами екс–заступника міністра освіти Максима Стріхи, там «говорити українською небезпечно через загрозу звільнення. Коли головою Одеської ОДА поставили «регіонала» Матвійчука, працівники адміністрації бояться розмовляти українською, бо за це вже можна вилетіти з роботи». А міський голова Одеси Олексій Костусєв дав доручення працівникам мерії надавати йому документи та спілкуватися винятково російською мовою. Водночас мер Донецька Олександр Лук’янченко не приховує, що спілкуватися українською означає бути божевільним: «Коли в мене запитують, чому я не розмовляю державною мовою, я кажу: я говорю мовою моїх виборців. От піти сьогодні в колектив Донецького металургійного заводу або на шахту ім. Засядька і зробити доповідь українською мовою — вони послухають, а потім думатимуть, що в мера щось сталося з головою».

На побутовому рівні ситуація з функціонуванням української мови взагалі вражаюча. В аналітичному звіті згадано безліч прикладів, коли україномовність ставала причиною звільнення з роботи або відмови в працевлаштуванні. Проте найстрашніше, що за українську мову навіть на 21–му році незалежності... б’ють. Так, у Броварах, що на Київщині, було побито журналіста Андрія Качора лише за те, що він як споживач вимагав книгу відгуків та пропозицій, щоб ознайомитися з відповіддю адміністрації кав’ярні на його вимогу зробити меню українською мовою. Власник закладу порвав одяг та вибив зуб Андрію Качору. А в жовтні в Одесі було побито журналістку Віру Грузову. Кривдник порадив дівчині поїхати «у свій україномовний Львів». Такі випадки — не поодинокі. При цьому, наголошують «небайдужі», не було зафіксовано жодного факту порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності)!

«Факт порушення мовних прав громадянина повинен іти далі, ніж поговорити на кухні, — аж до письмової заяви до прокуратури», — наголошує юрист руху «Не будь байдужим!» Юрій Фартушний.

Коментарі:
Лариса Масенко, мовознавець, професор Києво–Могилянської академiї:

— Сьогоднi ми швидко втрачаємо тi завоювання, яких було досягнуто в попереднi роки, а саме — чиновники iгнорують державну мову, дехто вiдверто виявляє зневагу, але найбiльш загрозливим є те, що вiдбувається сьогоднi у сферi освiти.

— Сьогоднiшня загроза мовi йде вiд влади. Скорочення годин викладання української мови — це звiльнення вчителiв, скорочення їхнiх зарплат. Якщо за радянських часiв доплачували за росiйську мову, чим дискримiнували вчителiв української мови, то тепер доходить до звiльнень українських мовникiв.

Володимир Василенко, професор Києво–Могилянської академiї:

— Мiнiстр освiти Дмитро Табачник працює системно. Як член уряду вiн виконує замовлення iноземної держави щодо знищення української мови, i держава заохочує його до цих дiй. Іде навмисний процес знищення української мови. Чому? Бо наш пiвнiчний сусiд має чiтку установу, що Україна не повинна бути незалежною державою. Їм не потрiбна українська Україна, бо поки буде мова, буде нацiя. А буде нацiя, буде й держава.

Вибори 2010. Підсумки та коментарі

Підсумок Президентських виборів 2010 р. в Україні

К чему было Майдан городить?

Валерия Новодворская

Україна, яку ми втратили

Олексій Мазур.

Договір Януковича і Медведєва про базування флоту до 2042 року

Текст документу

Харківське доповнення до газового контракту Тимошенко-Путіна

Текст документу

Евросоюз не будет протестовать, даже если Украина разрешит России разместить свою военную базу в Киеве

Хибні розрахунки

Джеймс Шерр: Янукович і його команда відчинили двері... які буде дуже важко зачинити

Виступ Віктора Ющенка на Х З'їзді політичної партії «Наша Україна» Київ, 27 квітня 2011 року

Російська вікторія, або Нові/старі проблеми Заходу

Віктор Калашніков, Москва для ZAXID.NET

Завод з виробництва ядерного палива в Україні будуватимуть росіяни

Янукович завершив ліквідацію державної політики національної пам'яті

СБУ масово знищує кримінальні справи 30-х років!!!

Хід конем від Табачника

Оксана Онищенко

Україномовних б’ють!

Рідна мова може стати причиною відмови у працевлаштуванні й навіть побоїв

Виступ Віктора Ющенка на Х З'їзді політичної партії «Наша Україна»
Київ, 27 квітня 2011 року